Розділ 4.

Ранковий дзвінок і підготовка до свята

Ранок наступного дня почався з телефону. Злата прокинулась ще до будильника, але серце трохи стиснулось — треба було переконатися, що Максим справді прокинувся.

Вона швидко схопила телефон і набрала його номер. Дзвінок пролунав два рази — і почувся його лінивий, злегка сонний голос:

— Алло?

— Добрий ранок, Максим! — почала Злата, намагаючись звучати впевнено. — Ти вже прокинувся? Пам’ятаєш, що сьогодні — школа?

— О, так… — пролунав легкий сміх. — А ти моя особиста будильниця тепер?

— Особиста будильниця, староста класу і головний контролер твоїх оцінок, — беземоційно відповіла Злата. — Ти маєш бути на першому уроці.

— Окей-окей, — відповів Максим, все ще посміхаючись. — Тільки сподіваюся, що після того, як я прокинусь, ти не будеш мене перевіряти на знання математики прямо з ліжка.

Злата скривилася і відповіла:

— Слухай, Максим, це серйозно. Давай не спізнюйся.

— Мені подобається, як ти серйозно звучиш о шостій ранку, — сказав він і поклав слухавку.

Злата відклала телефон і глибоко видихнула. Переконатися, що Максим прокинувся, було тільки початком. Справжня робота чекала у школі.

Коли вона прийшла, на неї вже чекали Аліса та кілька подруг. Дівчата обговорювали деталі майбутнього свята осені. Плакати, листя, декорації — все мало бути готове до першого заходу.

— Злато! — вигукнула Аліса, помітивши її. — Ти не повіриш, скільки нам треба вирізати листя для плакатів!

— І хто все це розклеюватиме? — підключилась Софія. — Я пропоную розділити клас на команди, щоб було швидше.

Злата кивнула. Як староста, вона завжди брала відповідальність на себе.

— Добре, — сказала вона. — Максим сьогодні точно прийде на уроки, тож після першого уроку, на перерві збираємо клас і розподіляємо завдання. Я хочу, щоб кожен знав, що має робити.

Дівчата посміхнулися і почали обговорювати свої ролі: хто займеться плакатами, хто — музичним оформленням, хто — костюмами для невеликих сценок. Злата тихо спостерігала і відчувала легке хвилювання. Свято осені завжди було для класу чимось особливим, і вона хотіла, щоб усе пройшло бездоганно. Адже це було їхнє останнє свято осені.

Після дзвінка на перший урок Максим все-таки з’явився. Він увійшов у клас з легкою посмішкою, як ніби нічого не трапилось, і Денис тихо засміявся поруч.

— Доброго ранку, старосто, — промовив Максим, сідаючи на своє місце. — Я чув твій дзвінок. Тепер я знаю, що ти не просто староста, а ще й мій особистий будильник.

— Особистий будильник, який стежить, щоб ти не зіпсував рік, — суворо відповіла йому Злата.

Він лише усміхнувся, але в його очах щось промайнуло — іскра, яка, хоч і маленька, змусила Злату на хвилину відволіктися від планів і списків.

— Добре, Максим, — сказала вона, відкладаючи підручники. — Після уроків збираємо клас. Мусимо підготувати все для свята. Ти допомагаєш.

— Звучить… страшно серйозно, — протягнув він, розглядаючи своїх однокласників, які вже готувалися до уроку. — Але якщо ти поруч, Злато, я, мабуть, переживу.

Злата тільки зітхнула. Перший день планування для Максима вже приносив свої сюрпризи, а свято осені ставало додатковим викликом.

Після уроків розпочався день, повний організації, сміху і легких суперечок з друзями. Вони разом розкладали матеріали, вибирали кольори, обговорювали, хто що робитиме. А Злата ловила себе на думці, що спостереження за класом і Максимом одночасно — це виявляється ще складніше, ніж вона уявляла.

І поки вона координувала всіх, Максим, сидячи поруч, постійно жартував, підколював її і робив все, щоб Злата тримала рівновагу між суворою старостою і дівчиною, яка намагається впоратися з хаосом.

Перший справжній день разом з Максимом і класом обіцяв бути довгим — але водночас веселим, несподіваним і зовсім не нудним.