Розділ 3.

Перший день провалу

Злата сиділа за столом у своїй кімнаті і накреслювала план. Кожен день, кожен урок, кожна контрольна — все мало бути розписано так, щоб Максим не мав жодного шансу провалити цей рік. На аркуші, акуратно розкладеному перед нею, стояли кольорові маркери, позначки й стрілки: «математика – 8:30–9:15», «українська – 9:30–10:15», «англійська – 10:30–11:15». Навіть перекуси були враховані, щоб він не втратив час.

Вона гордо відклала ручку, перевірила список ще раз і задоволено кивнула.

Злато, - мислила вона, - це твій шанс взяти все під контроль. Максим не повинен мати жодного виправдання. На нікого більше в класі не треба було впливати так, як на нього. І вона вже уявляла, як Максим сидить на всіх уроках, скрупульозно відкриває підручники, робить записи.

Сонце вже піднімалося високо, коли Злата зібрала рюкзак і вирушила до школи. Серце було трохи напружене, але вона відчувала себе готовою до виклику. Зовнішньо — спокійна й впевнена. Внутрішньо — трохи збуджена. Адже вперше в житті вона брала на себе таку відповідальність за однокласника.

Але навіть у її найсміливіших очікуваннях, вона не могла передбачити, що цей день розпочнеться з провалу.

Коли Злата прийшла на перший урок, Максим Бондар не з’явився.

Не подзвонив, не написав, не залишив записки. Його місце залишалося порожнім, а Денис, його друг, сидів поруч і підморгнув Златі, ніби кажучи: «Ось так він починає».

Злата відчула, як у грудях піднялося невдоволення. Вона відклала підручники і поклала руку на лоба. План — перший день — провалено. І це тільки початок.

Після другого уроку вона вже не могла терпіти. В класі запанувала легка метушня, але її увага була зосереджена лише на одному — Максимові. Вона встала і підійшла до парти Дениса. Хлопець підняв на неї погляд і сказав трохи здивовано:

— Привіт, Злато. Що трапилось?

— Де Максим? — різко, без привітання, запитала вона. — Він знову прогуляв уроки?

— Ну… — Денис ухилився. — Він…

— Мені потрібен номер телефону Максима, — перебила його Злата. — Мені потрібно йому зателефонувати. І він повинен сидіти на уроках.

— Ладно, ладно… давай я дам тобі його номер.

— Добре, — коротко сказала Злата і поклала ручку і папір перед Денисом. Серце билося швидко. Вона не могла терпіти безвідповідальність Максима.

Після останнього уроку, Злата набрала номер телефону до Максима. На екрані висвітилося його ім’я. Злата глибоко вдихнула.

— Привіт, Максим, — почала вона рівним, але твердим голосом. — Де ти був сьогодні? Перший день школи. Перший день нашого плану. Тобі не соромно?

На іншому кінці лінії пролунала коротка, лінива посмішка, яку Злата майже відчула крізь телефон:

— Та ти тут начебто староста. Хіба не повинна була бути готова до сюрпризів?

— Сюрпризів? — Злата відчувала, як голос піднімається. — Ти пропускаєш уроки. Ми з тобою домовлялися, що ти цього робити не будеш. І це вже не жарти!

— Добре, добре… — Максим тягнув голос. — Просто трохи проспав. І що з того?

— Що?! — не стрималася Злата. — Ти вперше маєш шанс закінчити школу нормально, і ти починаєш з цього? Ти навіть не уявляєш, скільки людей на тебе покладається! І ти думаєш, що це весело?

— А я й не думав, що це буде весело, — відповів Максим з легкою іронією, що змусила Злату трохи стиснути зуби.

— Це не весело! — майже крикнула вона. — Якщо ти не прийдеш завтра, якщо ти не сядеш за підручники — я… я не знаю, що з тобою зроблю.

— Окей, староста, — Максим вимовив повільно, ніби перевіряючи, наскільки серйозно вона говорить. — Буду завтра на місці.

Злата поклала слухавку і глибоко видихнула. Перший день провалився, але тепер принаймні вона знала, що він почув. І що він під напругою.

Вона сіла на стілець, тримаючи телефон у руках, і подумала: «Як же я люблю цю роботу - бути старостою... і водночас ненавиджу її».

План на кожен день залишався, але вже на першій хвилині він став більш гнучким. Тепер Злата знала, що робота з Максимом — це не лише контроль за його оцінками, а й постійна боротьба з його характером, його звичками і… можливо, з самим собою.

Перший повноцінно навчальний день. І вже перший маленький конфлікт.

І Злата розуміла: цей рік точно не буде нудним.