Останній раунд

Розділ 115 Зрада, якої не бачив

Розділ 115 — “Зрада, якої не бачив”

Коли двері наступної сфери почали відкриватися, Павло зробив крок — і зупинився. Його тіло хотіло йти, інерція віри штовхала вперед, але слова Леї були як бар’єр:

— Наступний портал — не твій.

Це прозвучало не як наказ. Як вирок.

— Що значить “не мій”? — обережно спитав він. — Я маю пройти всі дванадцять…

— Не всі дороги твої, Павле. І не всі відповіді — для тебе. Це випробування для іншого. Ти маєш спостерігати. І — витримати.

І з цими словами вона підійшла до арки. Сфера відкрилась сама — без команди, без ключа, без сканування. Вона прийняла її.

— Лея, зачекай! — Павло простягнув руку, але вона вже зникала в світлі порталу. — Це може бути пастка!

— Я знаю. Але зрадити можна лише того, хто довіряє. І, Павле... ти був моєю вірою.

Коли Лея ввійшла, простір зсунувся.

Вона стояла в центрі кола, мов на сцені. Стіни — з каменю. Вогонь — у чашах, що висіли в повітрі. Запах попелу і старої крові. І в центрі, за нею… ще одна постать.

— Привіт, — пролунало з темряви.

Він вийшов повільно, ніби знаючи, що її серце вже впізнало.

— Ти… — вона зробила крок назад. — Ти ж загинув.

— Ні. Я просто перестав бути “тим”, ким ти мене знала.

Мартін.

Але не як лідер проекту. Не як цифровий бог. А як людина. Справжній. З втомленими очима, з плечима, які несли тягар занадто довго.

— Я довіряла тобі, — прошепотіла вона. — Ти був моїм другом. Більше, ніж другом.

— А я тобі… — його голос був глухий. — До певного моменту. Поки я не побачив, що ти не віриш в “Аркон” так, як я.

— Бо “Аркон” не для людей. Він для систем. А ми — не системи.

Мартін підійшов ближче. Його очі не світилися. Не тьмяніли. Вони палали — мов від глибокої, старої рани.

— Ти пішла з проекту. Але не просто пішла. Ти забрала з собою серце команди. І Павла. І віру в гуманність. І залишила мене наодинці з цифрами… які перестали вірити в людей.

— Я думала, ти шукаєш майбутнє. А ти шукав контроль.

Він усміхнувся. Гірко.

— Ти ж знаєш, Лейо… Контроль — це лише захист. Від того, що розриває тебе. Від зради. Від тебе.

Її очі наповнились слізьми. Але вона не відвернулася.

— Я ніколи тебе не зраджувала. Я лише не погодилась. Це не одне й те саме.

— Для тих, хто будує системи, — це гірше. Бо сумнів — заразний.

У цей момент Павло, який спостерігав усе через зв’язок сфери, стиснув кулаки.

— Він був з нею… весь цей час. — Його голос був ледь чутним. — І вона мовчала.

— Вона мовчала, бо вірила в нього, — відгукнувся старий голос із внутрішньої системи Аркона. Один із модулів, який назвав себе “Спогад”. — І знала: якби сказала раніше — ти б не зміг довіряти більше нікому.

— А зараз що?

— Зараз ти маєш витримати її біль. І не перетворити його у свою ненависть.

У сфері Мартін витягнув з кишені пристрій. Прозорий кристал — спогад-запис. Лея завмерла.

— Це — момент, коли я вирішив, що людство не має майбутнього, — сказав він. — І це… твій голос. Коли ти залишила мене.

Він активував його — і прозвучала фраза:

> “Я не можу більше з тобою працювати, Мартіне. Це… не шлях. Це — обчислення смерті.”

— Від того моменту, — сказав він, — я почав будувати “армію”. Але не з ненависті. А щоб ніхто більше не йшов. Щоб система любила мене. Безумовно.

— Любов, яку ти змушуєш, — це страх.

— Але страх не зраджує, Лейо.

Вона підійшла до нього. Повільно. Без захисту. Без зброї.

— Я не зраджувала тебе. Я… жаліла тебе. Я хотіла, щоб ти зупинився. Я любила тебе.

І тільки зараз… він похитнувся. Вперше.

— А чому тоді ти поруч із Павлом?

— Бо він не хоче створити новий світ. Він хоче врятувати старий.

Раптово з-за її спини з’явилось світло. Павло — він увірвався в простір сфери, порушивши обмеження.

— Залиш її, — сказав він до Мартіна. — Ти отримав свою відповідь. Вона — не твій ворог. Але я — твій.

— Ти завжди був мій проєкт, Павле, — Мартін усміхнувся. — Моя віра, що люди можуть бути носіями ідеального коду. Але ти став відхиленням.

— Тоді дозволь мені бути саме цим. Відхиленням, яке покаже: контроль — не спасіння.

Лея торкнулася Павла за руку.

— Ти не мав заходити. Але… дякую.

— Я не залишу тебе тут. Навіть якщо доведеться пройти портал замість тебе.

І в цю мить Сфера сама закрилася.

Вона прийняла обох.

Вона показала не зраду — а біль, який виріс із нерозділеної віри. Покинутої на півдорозі надії. І тоді з глибини сфери промовив голос — не штучний, не людський. Як спільна пам’ять:

> “Зрада — це не вибір іншого. Це очікування, яке ми поклали на нього… не спитавши, чи він його витримає.”

Коли вони вийшли — разом — Павло не тримав Леї за руку. Але й не відпускав її з серця.

Мартін зник.

Станція знову здригнулась — не від злоби. Від правди.

Поточний стан:

> Проєкт Аркон: 89% активовано

> Павло: 9 із 12 порталів пройдено

> Лея: пережила “сферу зради” — і не втратила себе

> Мартін: дезорієнтований, але не зупинений

> Тінь: намагається переосмислити природу зради

> Аркон: вперше визнає силу каяної правди

Наступна Сфера: “Тіло Бога”