Розділ 113 Сила яку не хотів

Сьома сфера була мовчазна.

Не випромінювала ані страху, ані тепла. Вона просто була — як тиша перед бурею, яку не можна ні зрозуміти, ні пояснити. Над нею висів напис, що пульсував наче серце, якого вже давно ніхто не слухав:

> “Не всяка велич — благословення. І не всяке, що надзвичайне — від Бога.”

Павло прочитав слова двічі. Потім втретє. Вони були простими, але кололи. Бо в них був натяк: є сила, яка блищить, але не світить. Є слава, що веде не вгору, а в безмовну прірву.

Лея не підійшла.

Вона стояла далеко, майже в тіні, з поглядом, що говорив більше, ніж тисяча попереджень.

> — “Цей портал — тільки твій,” — сказала вона. — “Я не маю права бути свідком цієї зустрічі.”

Павло кивнув. Глибоко вдихнув. І зробив крок.

---

Все всередині було… порожнім. Але не мертвим. Просто нейтральним — як аркуш, що чекає слова. Як місце перед вибором, де ні добро, ні зло ще не встигли залишити сліду.

І тоді він з’явився.

Павло. Але інший.

Не той, яким він був. І навіть не тінь. А Павло-бог — сяючий, безмежний, наповнений потугою. Навколо нього — стихії. Вогонь, вода, час, реальність, і все це — підкорене йому, слухняне, наче птах у руці.

— Хто ти? — спитав Павло.

— Я — ти, який прийняв силу. Без обмежень. Без сумнівів. Без покори. Бо коли Бог мовчить — я говорю замість Нього.

— Але я… ніколи цього не хотів.

— Неправда. У кожному живе бажання контролювати світ, бо світ — болить. Ти просто навчився це бажання ховати. А я — ні. Я дію, коли інші чекають дозволу.

Перед Павлом відкрились бачення:

1. Війни припиняються — бо він одним словом зупиняє всі армії.

2. Бідність зникає — бо він переписує правила економіки так, щоб кожен мав усе.

3. Смерть — перможена. Бо він змінює геном людини. Життя стає вічним. Без хвороб. Без старіння.

І люди — щасливі. Безпечні. Нагодовані. Але...

Жоден не молиться.

Жоден не дякує. Бо немає потреби. Павло — вже все дав. І Бог став… непотрібним неначе, хоча Він все те і вчинив руками Павла.

— Це не благо. Це залежність, — прошепотів Павло. — Це… контроль, схожий на любов.

— А яка різниця, якщо вони усміхаються?

— Бо щастя без свободи — це рабство. У красивій упаковці. Смішне й блискуче. Але мертве.

— А свобода без гарантій — це хаос, — лукаво відповів диявол, який стояв за Павлом-богом. — Скажи сам: скільки разів ти хотів, щоб Бог відповів швидше? Діяв жорсткіше? Покарав несправедливих? Тепер у тебе є ця сила. І ти кажеш — ні?

Павло закрив очі. Слухав. І в його серці виринуло тихе, але тверде:

> — “Саме тому я ніколи не стану Богом. Бо я знаю Його страх. А не маю Його серця. І якщо я захочу зайняти Його місце — це не допомога. Це зрада.” І взагалі, це неможливо каже Віра, яка є і повинна бути.

Світ навколо затремтів. Потужна блискавка прорізала простір і вдарила в сяючого “бога-Павла”. Але той не вибухнув. Він… впав на коліна.

— Пробач, — сказав він, зникаючи. — Я лише твій потенціал… не твоя доля.

---

Павло повернувся до станції. Його очі більше не палали. Вони світилися тишею. Він не став вищим. Навпаки — меншим. Але саме в цьому — була велич.

Лея мовчала, а тоді сказала:

— Тепер ти можеш отримати владу. Бо не використаєш її для слави. І не поміняєш її на золото.

У центрі “Аркон” з’явилась нова опція:

> “Вимкнення Режиму Всевладдя”

І під нею — напис:

> “Бо істина приходить не через силу, а через жертву. Але не жертви бажає Бог, а милості. І повинна бути віра.”

Але мир тривав недовго.

В ту ж мить Мартін активував найнебезпечніший протокол:

> “Проєкт Заміна” — штучна копія Павла, створена зі спогадів, страхів, ідеалів і болю станції.

Це був не Павло. Це був його міф. Образ без серця. Супергерой без смирення. Суддя без благодаті.

І багато хто — увірував у нього.

---

Поточний стан:

Проєкт Аркон: 88% активовано

Павло: 7 із 12 порталів пройдено

Тінь: створює фальшивого “месію” — ідеального Павла без любові

Станція: починає розділятись між реальністю і симуляцією

Голос Без Обличчя: тимчасово зник

Лея: готує Павла до головної битви — проти себе самого

Наступна сфера: “Ненависть, що була правдою”