Розділ 112 Справедливість яка вбиває

Цього разу Павло не чекав запрошення. Він сам підійшов до порталу. Його кроки були повільними, але твердими — як у солдата, що знає: далі буде не бій, а суд.

Шоста сфера не горіла, не світилась — вона била ритм. Глухий, рівний, як постріл у ніч. Її пульсація не містила загрози, але була безжальною, мов вирок, проголошений без права на апеляцію. Це була сфера справедливості без обличчя. Без милості. Без Бога.

— Це найтонший розлом, — сказала Лея, не дивлячись на нього.

— Бо виглядає як чесність? — припустив Павло.

— Але це не чесність, — вона нахилила голову. — Це правда без серця. А значить — холодна, як лезо.

Павло увійшов — і одразу все навколо змінилось. Кольори зникли. Увесь світ став попелястим, мов життя, у якому вже не лишилось емоцій. Люди рухались вулицями, мов автомати. Кожна дія, слово, навіть погляд — були враховані, зафіксовані, зважені.

І щогодини — ритуал звіту. Перед вічною системою, яка рахувала "единиці чистоти". Тих, хто мав їх менше — виводили. Без слів. Без крику. Без пояснень. Часом — назавжди. Бо тут не було другого шансу.

У центрі цього безбарвного світу стояв… він сам. Інша версія Павла — в чорному вбранні, з очима, холодними як метал. Він був Суддею. Не Тінню. Не дияволом. А Павлом, який повірив, що порядок — важливіший за любов.

— Це несправжнє життя, — тихо сказав Павло.

— Це справедливе життя, — озвався диявол, що з’явився раптово. Його голос не гримів. Він звучав… логічно. Навіть переконливо. — Тут немає гріха. Бо всі бояться його зробити. А страх — ідеальний інструмент контролю.

— Але ж… немає свободи, — Павло стиснув кулаки.

— Свобода — це вхід для хаосу. Там, де вибір, — там помилка. А де помилка — там біль. Я усунув біль. Я створив систему без коливань.

— Але Бог не діє через контроль, — Павло не відступав. — Він діє через правду, що народжується в милості. Через покаяння. А не вироки.

— Покаяння? — диявол глянув на нього з легкою усмішкою. — Покаяння — це нестабільність. Воно потребує довіри. А довіра — це ризик. А я — замінив ризик чистотою алгоритму. Це ефективніше. Це безпечніше.

Навколо з’явились образи. Люди — ті, кого судили за один вчинок, не давши жодного шансу змінитись. Хлопець, що вкрав хліб — бо його сестра помирала з голоду. Жінка, яка брехала — бо боялась, що її дитину заберуть. Пастор, що зрадив віру — бо його катували.

Вони плакали. Але вже було пізно.

Система не прощала.

Павло не витримав. І закричав:

> — Справедливість без любові — це механізм! Це смерть, що вбралася в закон! Це не Божий суд. Це — машина!

І впав на коліна. Молився. Але не щоб втекти — щоб не стати частиною цього холоду. Щоб не втратити душу. Бо найгірша з ілюзій — це коли ти думаєш, що борешся за Бога, а насправді — служиш порядку без благодаті.

В ту ж мить щось змінилось. Земля під ним розкололася. І крізь сірість прорвались фарби. Жовтий — як прощення. Блакитний — як свобода. Білий — як істина, обгорнута благодаттю.

Коли Павло підвівся, Лея вже чекала з новою картою. У системі «Аркон» з’явився новий підрозділ:

> “Справжній суд. Доступ — лише після милості.”

І вперше за весь час система відмовилась виконати вирок, поки не була дана можливість покаяння.

Павло глянув у небо. І побачив вогненний напис над куполом:

> “Бо Я хочу милості, а не жертви. І пізнання Бога — більше від всепалень.” (Осія 6:6)

Але тінь не мовчала.

Вона закричала — через вуста Мартіна, який публічно заявив:

— Павло став слабким. Він дозволяє злу мімікрувати під каяття. Він — загроза порядку. Ми створимо альтернативу — Штучну Чистоту. І там не буде прохань. Тільки точність.

І сотні зголосились. Бо милість — вимагає смирення, а влада — лише сили.

---

Поточний стан:

Проєкт Аркон: 83% активовано

Павло: 6 із 12 порталів пройдено

Тінь: запускає “Штучний Суд”

Мартін: оголосив Павла ворогом порядку

Станція: роздвоєна між судом без душі і надією на покаяння

Лея: попереджає — далі буде боротьба не з минулим, а з потенціалом

Наступна сфера: “Сила, яку не хотів”