Розділ 109 Біль не чужий а свій

Він не пройшов крізь портал — він прокинувся в ньому і зозумів, що у він там.

Жодних переходів, жодного світла. Просто — очі відкрились. І перед ним — кімната. Маленька. Порожня. Стіни мовчали, але були насичені болем. Не чужим — його власним. Кожна подряпина на штукатурці — це спогад, який він намагався не згадувати, тому що це боляче в кращому випадку неприємно.

> “Сфера третього суду — це ти без броні,” — сказав Голос.

На підлозі сидів хлопчик. Маленький. Звичайний. Він малював пальцем по пилюці хрестик. І Павло відчув щось, чого не відчував десятки років — своє дитяче серце, ще до втрат, до рішень, до сили.

— Хто ти? — спитав Павло, хоча знав відповідь. А спитав, щоб почути питання у відповідь. Але хлопчик відповів.

— Я — ти, — відповів хлопчик. — До того, як ти почав соромитися плакати. До того, як ти навчився мовчати про біль. До того, як ти зрадив свою слабкість. Тобто перестав бути слабким ' став сильним, принаймні тобі так здавалось.

Павло опустився поруч. Його тіло почало тремтіти. Цей біль не був смертельним, але нестерпним. Це був біль спогаду, який не можна змінити. Це те, що неможна повернути, можна тільки спостерігати.

> “Ти не встиг тоді пробачити. І не попрохав пробачення.”

Він бачив себе — юного, коли відвернувся від хворого батька в останні дні його життя, бо не міг стерпіти його слабкості. Тоді він обрав силу. Але ціною — провини.

Хлопчик повернувся і торкнувся руки Павла:

— Ти мав право боятись. Ти був дитиною. Але тепер — ти маєш обов’язок, попрохати у Бога пробачення, якщо Бог тебе пробачить. І Він обов'язково пробачить, але не залишить без покарання, як написано в Святому Письмі.

— А якщо я не можу? Навіть покаятись, визнати, що був не правий тоді?  Ти думаєш це легко зробити?І хлопчик сказав це, неначе, я сам це знав.

— Тоді я залишусь тут. Назавжди. І весь твій шлях буде супроводжувати не тінь, а твій біль. Бо істину не заховаєш, тим більше від себе.

Павло вперше за багато років заплакав. Без сорому. Без напруги. І цей плач не зламав його — очистив.

> “Бог бачить, що ти не сильний зараз, тому що винний. Але Він хоче, щоб ти був чесний.” Принаймні перед самим собою.

І тоді хлопчик зник. А на його місці залишився маленький ключик, з дитячої мрії: він хотів бути тим, хто захищає слабких.

---Він повернувся. Зі сльозами на очах. Але вже без тягаря.

Лея чекала біля сферичного вікна.

— Ти довго.

— Там був не ворог. Там був я. Сам собі ворог.

— І?

— Я щиро попрохаав пробачення у Господа за те, що довго носив, як камінь. Бо Бог мене вже пробачив. Просто я не вірив. А тепер вірю, що пробачення це не беззаконня. Тому, щоб ти не зробив в цьому житті мусиш відповісти, бо нічого не зникає безслідно.

Вона посміхнулась. Але її очі вже дивились за горизонт.

— Ти відчуваєш?

Павло кивнув. Тінь — рухалась. Вперше з моменту пробудження вона почла активно діяти. Через Мартіна вона почала транслювати псевдоодкровення. Люди на станції почали бачити сни про, ніби то “кращі варіанти”, в яких не було болю, втрат і боротьби. Це була спокуса ілюзією майбутнього без вибору. І деякі почали вірити в цю ілюзію. Але дійсність була інша! Вона була єдино вірним життям.

> “Той, хто не пройшов свій біль — не встоїть перед облудою штучного раю” було написано перед входом. 

---У центральному ядрі Аркона виникла нова структура — Пам’ятна Зала. У ній відображались не перемоги, а випробування, які Павло пройшов. Як попередження, і як шлях.

На стіні загорілися слова:

> “Третій портал: Прийняття болю.

Без цього — воля стає жорстокістю.” Тому повинен випробувати на собі те що ти вважаєш за правосуддя. Щоб навчитись, як написано в Світовому Письмі, милості бажаю Я, а не жертви, каже Господь.

Поточний стан:

Проєкт Аркон: 63% активовано

Павло: 3 з 12 порталів пройдено

Тінь: діє через Мартіна — початок облуди

Лея: статус — “Охоронець шляху”

Наступна сфера: “Зрада без зла”

Станція: наближення до розгалуження свідомостей. Початок “Проти-єдності”.