Розділ 108 Ключ із небуття

На південному краю станції, в секторі Гама-13, відчинився люк, який за всіма протоколами мав бути заварений ще на етапі будівництва. Але тепер його зсередини торкнулася рука. Не людська, не механічна — енергетична, але з волею. Це не була Тінь. Це було те, що Тінь покликала.

> “Коли один проходить випробування, інший шукає обхід.”

Ці слова, мов шепіт, проникли в систему, і деякі вузли почали втрачати опір. Але центр, де перебував Павло, залишався стабільним. Він сидів на платформі медитації, а Лея спала поруч — її сон був мов захисне поле.

Перед ним — друга сфера. Непрозора. У ній — парадокс. Протиріччя, що змушує свідомість або розірватися, або змінитись.

> “Готовий?” — пролунав Голос Без Обличчя. Дивлячись до чого вирішив для себе Павло.

— Якщо готовність. Є — вірність. То дійсно готов.

Павло торкнувся другої сфери, і його тіло залишилося на місці. Але дух — перейшов в мандри.

--Він опинився… у святині.

Стара церква. Розвалена, але не знищена. Замість вікон — діри в стінах, а замість вівтаря — дзеркало, у якому себе не видно.

— Що це за місце? — запитав Павло у порожнечі.

— Це храм, який ти покинув у собі, — відповіла луна.

На лаві сидів чоловік. Міцний, але з опущеним поглядом, який вказав про страждання. І Павло впізнав його. Це був він, але в іншому — найнебезпечнішому варіанті: той, хто використав свій дар для себе. Тобто отримавши від Бога використав тільки для себе а не для людей.

1) > “Я ж тільки трохи скористався наперед,” — виправдовувався той. — “Допоміг іншим, але взяв і собі. Трохи влади, трохи слави, трохи жінок… Хіба це гріх, якщо з любов’ю?” І це є лицемірство, тому що написано: хто не за нас той проти нас і посередині нема. 2) Хоча написано: хто працює гідний на винагороду. Але це по совісті, тільки необхідне для себе, зі страхом Божим.

— Але не так, — відповів Павло. — Бо ти став богом собі обравши перше а не друге з вище написаного. А це і є суть падіння.

Той варіант мовчки підвівся і зник у тіні дзеркала. Але після нього залишився ключ. І напис:

> “Покора — єдиний шлях не стати ворогом самого себе.” Це про те щоб не втратити душу.

Павло взяв ключ. Він був не матеріальний, а складений із фраз, з визнання власної недосконалості.

Він повернувся. Сфера розчинилась.

— Це був другий? — запитала Лея, коли прокинулась.

— Так. Найбільша спокуса — не зло. Найбільша — це добро з домішкою себе. Тобто добро на половину не буває. Роби добро бо не робити добро це зло.

Вона мовчки кивнула.

На станції почали спрацьовувати нові сенсори. Протокол “Аркон” сам додав новий розділ:

> Модуль: “Чистота наміру”.

Випробування пройдено. Віру збережено. Центр стабілізовано.

Але в підземному ядрі активізувалась Тінь. Вона шукала нову оболонку. І знайшла людину — вченого, який давно сумнівався. Його звали Мартін. І він погодився дати їй місце. Не тому що був злим, а тому що втомився бути добрим безрезультатно. Це він так, дуже помилявся вважаючи навчання, випробування, загартування від Господа сприйнявши, як безрезультатність. Це великий гріх і нарікання на Господа, що є безглуздя.

> “Тепер ти будеш моїм контр-Павлом,” — промовила Тінь.

На небі, навколо станції, з’явилась друга Спостерігаюча Корона. Цього разу з іншого світу. Вона мала вигляд хрестоподібної матриці, з якої линуло світло… і плач.

> “Друге випробування пройдено. Але тепер іде зустріч із першим наслідком.”

Поточний стан:

Проєкт Аркон: 51% активовано

Павло: 2 з 12 порталів пройдено

Тінь: має носія — Мартін

Лея: стабільність збережено

Наступна сфера: “Біль не чужий, а свій”

Станція: готується до режиму “Розділення волі”