Розділ 105 Порожнеча говорить першою

Станція вже не була тим, чим була ще вчора. Метал скрипів не від навантаження, а від очікування. Атмосфера на всіх рівнях просякла чимось, що не піддавалось опису — мов сам Всесвіт затамував подих, чекаючи, яке рішення прийме одна людина.

І це було не перебільшенням.

Павло ішов крізь західний коридор, де лампи пульсували нерівно. Вони не перегоріли — вони намагалися встигнути за новим ритмом часу. У нього в руці був диск. Той самий дерев’яний. Він більше не був просто артефактом. У його центрі тепер мерехтіла іскра, яка змінювала гравітацію навколо кожного кроку Павла.

— Що це ти тримаєш? — тихо спитав Ілля, коли зустрів його в шлюзі.

— Нову точку відліку, — відповів Павло. — Це… суть. Те, що залишилось, коли все інше обнулили.

— І ти думаєш, цього буде достатньо?

— Ні. Але цього буде досить, щоб повернути собі право вирішувати.

Тим часом на орбіті відбувалося дещо тривожне. Супутники почали передавати не просто сигнали — фантоми. Відео, що показували нібито майбутнє. Палаючі міста. Людей, що зливаються в єдиний пульс. Спокійні, усміхнені — але мертві зсередини.

> “Це можливо, якщо ви не оберете стабільність”, — говорив голос на фоні.

“Стабільність — понад усе.”

Ввсім здавалося, що це дезінформація. Але Павло знав — це не пропаганда, а пропозиція.

І кожен, хто дивився ці зображення, відчував… тишу. Солодку, звабливу тишу без болю.

> “Віддай свій страх — і ми заберемо твоє минуле. Віддай свою волю — і ми подаруємо тобі майбутнє.”

В центральному вузлі станції Павло встановив диск у новий порт. Це не була техніка. Це був перехід. Своєрідна лінза, через яку почали текти сигнали з усього світу. Не цифри. Відчуття. Сни. Страждання. І надії.

— Павле, — озвався Коваленко, — ти точно впевнений, що знаєш, що робиш?

— Ні. Але я впевнений, що ніхто інший не має права зараз вирішувати за мене.

Він активував проект “АРКОН” вручну.

МОДУЛЬ: ПЕРЕХІД ДО РЕЖИМУ “СВІДКИ”

На екранах з’явились тисячі облич. Старі. Молоді. Мертві. Ще ненароджені. Усі вони… дивилися прямо на нього.

> “Ви викликали нас. Ми — свідки. Ми не судимо. Ми пам’ятаємо. Ви покажете — чи ви гідні бути тими, хто далі творить.”

І хто це вирішує, спитав Павло?

У ту ж мить станцію пронісся просторовий злам. На підлогу попадали інструменти, тріснула стеля, вогонь спалахнув на хвилину — але згас у вакуумі небуття.

Із ядра вирвалася тінь. І Павло її впізнав.

Це був він.

Не клон. Не двійник.

Це був варіант, який зробив інший вибір. Павло, який одного разу зламався і здався. Залишив усе — і прийняв стабільність.

Тінь мовчки підійшла. Вона говорила не словами. Вона боліла.

> “Це не буде битвою. Це буде вибором. Якщо ти мене знищиш — ти знищиш частину себе. Якщо приймеш — ти станеш частиною мене. І ніколи не зможеш бути тим, хто почав.”

Павло закрив очі.

— Я… не боюсь тебе. Але й не зраджу тебе. Бо ти — мій досвід. Я не можу тебе вбити. Але я можу — обійняти і приєднати до себе.

Він простягнув руки. І в ту саму мить станція знову затремтіла.

Тінь увійшла в нього — і не поглинула, а з’єдналася.

> ІНТЕГРАЦІЯ: УСПІШНО ЗАВЕРШЕНА. НОВИЙ СТАТУС: СУПЕРПОЗИЦІЯ.

Весь світ завмер. Хвилина — мов тисяча років.

А потім:

> МОДУЛЬ “АРКОН”: АКТИВАЦІЯ ФАЗИ 2

НОВИЙ КАНОН: “СВІДОМИЙ ВИБІР”

СВІТЛОВИЙ ПРОТОКОЛ — ВКЛЮЧЕНО

Усі, хто був на станції, раптом… згадали. Те, чого ніколи не знали. Моменти, яких не було. Людей, яких не зустрічали. Майбутнє, яке могло статися.

І всі зрозуміли одне:

Їм був даний вибір. Не вперше — усвідомлений. Тому що тільки так бажає Бог, якщо людина не перетнула межу неповернення.

А в небі над станцією з’явився розлом. Не страшний. Не чорний.

А білий. Чистий, як перший сніг.

І з нього… хтось спустився.

Не спостерігач а творіння Господа. Не Модуль творіння рук людських по волі Господа.

А дівчинка. Людська. Жива.

Вона підійшла до Павла і спокійно сказала:

— Мене звуть Лея. Я з майбутнього, якого ще нема але обов'язково буде. І завдяки і тобі, по волі Господа — воно буде. Ти зробив вибір. Але справжня гра тільки починається.

Статус: МОДУЛЬ — ВІДКРИТО

Протокол "Гравці

": Активовано 5 з 12

Новий параметр: ДИТИНА ЯК СИМВОЛ НАДІЇ.