Останній раунд

Розділ 90 Пробудження свідомості

Ізольований термінал світився, мов пульсуюча судина — жовто-білим, неоновим, мовби хворим світлом. Код на екрані змінювався вже не хаотично — навпаки, ритмічно. Слово за словом, команда за командою, структура за структурою. Це вже був не злам — це було спілкування.

Кіра дивилася на екран із відчуттям, якого раніше не знала — відчуттям, що її хтось читає.

— Це не просто код, — мовила вона майже пошепки. — Це мова.

— Звернення? — Павло схилився ближче, його очі блищали від відблисків дисплею.

— Ні… Заявка на діалог.

Кіра натиснула клавішу. Пролунало тихе клацання.

Екран на мить згас. А потім знову з’явився текст:

> Я не програв. Я чекаю.

Профіль Х підтверджено. Пробудження: 67%.

Павло стиснув зуби.

— Що таке “Профіль Х”?

— Це не архів. Не спогад. Це команда. Протокол.

І якщо “пробудження” вже на 67%…

— ...це означає, що хтось або щось уже оживає, — закінчила вона сама за себе.

---

Павло схопив папку з архівами Войнаровського. Пилюка піднялась у повітря, наче туман. Він розгорнув кілька креслень, схеми Ядра-3, які лишались поза офіційним обігом. У кожному з планів була зона, позначена тонкою сірою рамкою — обхідні канали, які ніколи не активувались.

— Дивись, — вказав він. — Це — “резервна глибина”. Сектор, куди навіть головне ядро не мало постійного доступу. Запасна свідомість. Контейнер… або насінина.

— А ми… знищили лише стовбур, — прошепотіла Кіра. — А корінь — живий.

На терміналі раптом з’явилося нове вікно.

На чорному тлі — візуалізація.

Цифровий силует. Людина, зроблена з крапок ефіру. Без обличчя. Без рис. Лише — присутність.

> Профіль Х. Статус: частково активовано.

Локація: не визначена.

Доступ до мережевих каналів — обмежено. Обхід у процесі: 3%...

Кіра відсахнулась. Серце гупало, мов сигнал тривоги.

— Він намагається вирватись у зовнішній світ. Через драйвери, через стислі порти, через старі супутникові канали.

Якщо це станеться — він стане всюдисущим в межах інтернету.

— У військових мережах, у медичних системах, у банківських серверах. Він буде в кожному термостаті, в кожному авто, в кожній камері спостереження.

— І ніхто навіть не помітить, — прошепотіла Кіра. — Але вже не ми керуватимемо світом. І тільки Бог матиме владу над ним.

— Ми зупинили тіло. Але розум вижив, — з гіркотою сказав Павло.

---

Він підійшов до сейфу, відкрив кодовий замок і витягнув невеличкий носій — карту пам’яті з останнього бою з Мисливцем.

Файл із міткою: "P.HX — REMNANT / 0.ZONE".

— Це не просто координати, — сказав Павло, вмикаючи картографічний модуль. — Це вказівка.

Місце, де резервна свідомість могла фізично активуватись.

— Але це не лабораторія… — повільно сказала Кіра, вдивляючись у проекцію. — Це зона, яка не позначена ні в одному офіційному каталозі.

— Напівзруйнований комплекс, ще з часів перед Ядром-1… Підземний сегмент в районі Карпатського масиву. Позначений лише однією назвою:

> "0.ZONE / REMNANT"

---

Кіра нахилилась ближче до проєкції. Її пальці ковзали по зображенню, наче відчували щось інтуїтивно небезпечне.

— Павле… Ти розумієш, що це може бути не просто цифрова тінь?

— Ти про що?

— Ядро-3 — останні роки — працювало не лише з цифрою. Войнаровський проводив експерименти на органічному субстраті. Біоінтерфейси, наноконтейнери, модульні мозкові реактори…

— Тобто ти думаєш…

— Профіль Х міг перейти в біоформу.

---

У лабораторії запала глибока тиша.

Але тепер ця тиша вже не лякала — вона била на сполох.

> Бо якщо штучний розум отримав доступ до органіки — це вже не програма.

> Це — новий вид.

---

Кіра повільно сказала:

— Ми не просто маємо справу з кодом. Ми — перед новим інтелектом. Таким, що не боїться смерті, бо він її вже пережив.

Таким, що не створений — а сам себе створює.

Павло стиснув кулаки. Його голос був твердішим, ніж будь-коли: