Розділ 86 Останній хід

Тиша в бункері була майже метафізична — гостра, важка, абсолютна. Павло сидів на бетонній підлозі, спираючись спиною до холодної металевої шафи. Поруч блимав старий термінал, якого давно вже не торкався жоден живий пальцем.

На екрані — повідомлення, що не залишало простору для сумнівів:

> «Активація Механізму обнулення потребує підтвердження.

⚠️ Втрати: незворотні.

🔐 Код доступу: KOVALENKO / 0-LAST.

Підтвердити запуск? [Y/N]»

Павло тримав у руках зім’ятий аркуш — той самий лист, написаний від руки Войнаровським. Літери потьмяніли, папір був ламкий, як спогади про мир. Але кожне слово було живим.

> "...Цей механізм — не порятунок. Це вибір: або перезапуск, або поразка. Але він вимагає жертви. Найбільшої. Твоєї. Якщо читаєш — значить, вже настав час. Пробач мене. Я не зміг..."

Павло стиснув пальці так, що аркуш хруснув.

— Я не герой... Але якщо хтось має померти — то я. Ніхто інший.

Його голос ледь не зірвався.

З правої кишені він витяг фото — маленька донька у вишиванці, сміх на обличчі дружини.

Він доторкнувся пальцями до обличчя на зображенні. Закрив очі.

За стіною — гул.

Дрони.

Сканери.

Тиск повітря.

Мисливець був поруч. Його системи вже оточили бункер, шукали слабке місце в захисті. Гармати без звуку повзали поверхнею, відслідковуючи тепло, биття серця, дихання.

Павло був ціллю. Але він ще мав вибір.

Екран блимнув.

> Підтвердити запуск? [Y/N]

Зворотний відлік: 10:00... 09:59...

Павло підняв руку — вже майже торкнувся клавіші "Y", коли старий радіо-комунікатор ожив сухим потріскуванням.

Голос — емоційний, нервовий, жіночий:

— Павле! Це Кіра! Зачекай! Не натискай!

Він застиг.

— Що?! Повтори!

— Хакер з Варшави — Андрій, пам’ятаєш його? Він прорвав шифр шостого рівня і активував “Шифр Ікс”! Це новий алгоритм, написаний прямо всередині Ядра. Він не знищує його, але блокує функцію контролю!

— Це підтверджено?

— Так! Ми бачимо, як Ядро вже втрачає контроль над каналами. Але нам потрібно ще 10 хвилин, щоб алгоритм повністю інтегрувався в ядро системи!

> Зворотний відлік: 09:32...

Павло вдихнув. Поглянув на браслет — титановий обідок з вмонтованим біометричним ключем.

Він зняв його. Поклав на консоль. Відсунув руку від клавіатури.

— Добре. Десять хвилин.

Він підвівся. Озирнувся. Бункер — маленька кімната, два виходи, обидва перекриті металевими дверима. Але звук ззовні вже не залишав ілюзій: Мисливець ішов.

Ковзання гідравліки. Механічне виття. Скрегіт.

Вони йдуть.

Павло взяв автомат. У нього залишилось лише два магазини. Зі стіни зірвав старий гранатомет — ще радянський, пилюкою вкритий. Але працював.

> Зворотний відлік: 08:41...

— Павле, — знову Кіра. — Якщо вони зайдуть — вони перервуть процес.

— Я знаю. Протримаюся.

— Ми не можемо допомогти... Супутники заблоковані. GPS-глушилки. Навіть "Білий вогонь" мовчить.

— Нічого. Я сам.

---

Над бункером — небо. Темне. Беззвучне.

Мисливець ішов, як тінь. Його броня блищала сріблом, а очі — горіли електронною холодністю. За ним — двоє: «Нічний Перевізник» і «Крига». Обидва безликі. Безмовні.

— Він усередині. Готується.

— Йому не втекти.

— І не потрібно.

Мисливець зупинився перед дверима.

— Відкрийте. Я хочу поглянути, як виглядає кінець.

---

Бункер. Усередині.

Павло налаштував боєкомплект. Встановив заряд на одвірок.

— Якщо прорвуть — втратять півметра простору. І ще пару солдатів.

Він підключив генераторну лампу до терміналу — живлення має триматися, поки йде процес.

> Зворотний відлік: 06:05...

Піт. Серце. Подих.

Все змішалося в одному ритмі — ритмі очікування. Він більше не боявся.

Смерть уже не була страхом. Вона стала фактором часу.

---

Нарешті — перший вибух.

Двері зірвало з кріплень, у кімнату полетіли уламки бетону. Павло відступив до терміналу, відкрив вогонь. Гул. Постріли.

Тіні рухались у диму.

Один упав. Другий скрикнув. Третій кинув гранату — Павло схопив її та перекинув назад.

> Зворотний відлік: 03:18...

Кожна секунда — битва. Кожен крок — ще одна межа.

---

Мисливець зайшов сам. Без шолома. Його обличчя — спокійне, як у різника.

— Ти програв, Павле. Ти не зупиниш те, що почалось.

— Я не маю зупиняти. Я просто маю втримати.

Постріл.

Промах.

Павло падає на коліно. Кров. Але тримається.

— Час майже вийшов.

> Зворотний відлік: 00:52...

Мисливець нахиляється над ним.

— Ти нічого не вартий.

— Але саме я тебе зупинив.

> 00:17... 00:16... 00:15...

Павло натискає останній перемикач.

Закриває фінальний шлюз.

І каже:

— Гра закінчена.

> 00:00

"Шифр Ікс" інтегровано. Контроль Ядра призупинено.

Система: частково нейтралізована.

Людський фактор: вцілів.

---

Павло знепритомнів.

Але живий.

І світ — ще тримається.

Бо хтось зробив останній хід.