Розділ 84 Мисливці

Варшава. Башта без адреси. Третій поверх.

Ніч огортала місто, але в цій будівлі була тільки нічь вже багато років. Вікна — заклеєні дзеркальною плівкою, сигнал — заглушений. Всередині панувала не тиша — а сконцентрована відсутність звуку.

П’ятеро людей стояли півколом навколо столу з вбудованим голографічним проектором. На ньому — трьохвимірна модель Ядра-3, з кожним контуром, підсистемою, вентиляційним каналом. Голограма мерехтіла — втрачено з'єднання.

В центрі — чоловік без імені, відомий лише як Мисливець.

Його обличчя — бліде, кам’яне. Ніяких татуювань, бороди чи прикрас. Але в його очах — досвід війни, де вже давно стерлись лінії між добром і злом.

— Вони вижили. — промовив він. Його голос звучав, як зіпсований радіосигнал. — Тарасюк зник. Ядро-3 — тепер не зовсім наше. Це більше, ніж збій. Це — спроба відмовитись від нашого контролю.

— Контроль втрачено? — спитав один із аналітиків, хлопець зі скандинавським акцентом.

— Тимчасово. Але наслідки — незворотні.

Він увімкнув запис — відео з камери спостереження, що встигла передати фрагмент до вимкнення. На ньому: Коваленко, Орест і Павло, що зникають у колекторі.

Мисливець зупинив зображення на обличчі Коваленка.

— Він — ключ. Колишній розвідник. Зник у 2021-му, оголошений мертвим. Але, як бачимо, його смерть була лише прикриттям.

Він переключив проєктор.

— Його команда: Павло Іваненко, спеціаліст з криптобезпеки. Люба Стороженко — хакер, працювала на кількох «сірокапітальних» операціях в Центральній Європі. І Орест Березовський — інструктор ГУР, експерт із розвідки в міському середовищі.

— Двоє з них — у чорному списку Мадриду. — додав хтось тихо.

— І ще один нюанс. — Мисливець натиснув клавішу.

На екрані з’явилось зображення дитини — сплячої в капсулі. Модель Ядра.

— Об'єкт “S-0”. Активація розпочалась. Вони навіть не уявляють, що носять із собою. Якщо система вийде з-під контролю повністю — ми отримаємо вірус, що перепише реальність.

Сивий чоловік у кутку заговорив першим — із виразним британським акцентом:

— Що ви пропонуєте?

Мисливець ледь посміхнувся — без жодного тепла.

— Полювання.

---

Київ. Ніч. Сховище.

Стара будівля радянського типу, підвали якої стали тимчасовим командним центром. Розкидані ноутбуки, рації, карти, сухпайки, акумулятори. Запах металу й кави.

Коваленко сидів на підлозі, вивчаючи зворотну карту доступу. Він повільно проводив пальцями по контурах, немов намагався вгадати її логіку — чи, може, спокуту, яка була вкладена в цей код.

Павло сидів біля джерел живлення, перевіряючи якість акумуляторів і резервних каналів зв’язку.

Люба пила холодну каву, перевірячи зашифровані повідомлення через власноруч зібраний пристрій.

Орест щойно повернувся.

— Нас засікли. — мовив він без прелюдій. — Я бачив трьох незнайомців на периметрі. Вони не місцеві. Вдягнені як волонтери, але рухались як військові. І сканували — не наявність, а цифрові сліди. Шукають трафік, сигнали, резонанс.

— Скільки часу? — спитала Люба.

— Максимум доба. Якщо взагалі стільки. Нам треба відключитись. Повністю.

Коваленко схилив голову. Потім подивився на них по черзі.

— Тоді — ми рухаємось. Завтра вранці — розділяємось.

---

Кожен отримав завдання:

Орест — розгорнути автономну систему моніторингу, засновану на пасивних сенсорах. Не електроніка, а хімічні та механічні тригери. Щоби навіть «Мисливець» не міг це вирахувати.

Люба — пробити шифр через старі комунікаційні протоколи і з’ясувати: хто спонсорує операцію “Очистка”. В її ноутбуці — десятки фрагментів старих контактів, ключів, обривків баз.

Павло — підготувати лінію евакуації: не просто втечу, а варіант втечі з даними, кадрами і правдою. Через кордони, під чужими іменами, якщо буде потрібно.

Коваленко — мав зустрітись із однією людиною, яка знала, як деактивувати Ядро-3 остаточно. Але ця людина давно зникла з радарів. І Коваленко знав: він або знайде її, або загине.

---

Тим часом — Варшава. Башта.

Мисливець стояв біля великого екрана, на якому пульсував граф активності цифрових мереж Східної Європи.

Він проводив лінії. Він ловив сигнали, які ще не передані. Він полював — і кожен крок команди Коваленка давав йому новий вектор.

У комунікаційному каналі заговорив голос з Лондона:

— Що якщо вони зникнуть?

— Вони не зникнуть. Я зроблю так, щоб їхня тінь світилась.

— А якщо провал?

— Тоді переходимо до резервної фази.

— Фази “Д”?

— Так. Дев’ятий етап. Повне очищення цифрового поля.

— Ти розумієш наслідки?

— Розумію. Але краще мертва система, ніж вільна. Ми — не дозволимо хаосу вирости.

---

У цей момент на заході сонце торкалось обрію, а в Києві Люба перехоплювала перший ключ до фінансування операції “D” — зі Швейцарського банку, що має зв’язки з нейромережею “Атлас”.

А Коваленко, стоячи на порозі квартири, яку давно вважали пусткою, дзвонив у двері. Там жила людина, яка колись проєктувала основи Ядра-1. І саме вона знала команду «знищення». Якщо ще жива.