Ранок у Києві почався не з кави.
О шостій тридцять ранку столиця вже кипіла — не від заторів, а від невидимої паніки, що ширилася верхівкою влади. Це була не повітряна тривога. Це було дещо гірше. Сирена, яку не чули мешканці, прозвучала у внутрішній системі безпеки «Інтегру» — корпорації, що тіньово курувала цифровий контроль над країною.
У головному аналітичному центрі лунали короткі, чіткі команди:
— Групи «А» та «В» — на відпрацювання адрес. Пріоритет — внутрішні спонсори.
— Встановити місцезнаходження джерела витоку. Кіберблок — термінова фільтрація вузлів TOR та супутникових точок.
— Всі контакти зі списку «Ядро-Схід» — на затримання або нейтралізацію. Без оголошень.
У центрі всього стояв генерал Орлик — кремезний, мов бетонна плита. Його обличчя не ворушилось, навіть коли аналітик повідомив:
— Злив досі активний. Ресурс із даними ще не впав. Вони мають супровід і серверну підтримку поза межами країни. Можливо — з Варшави.
— У Коваленка є лише години, — сухо мовив Орлик. — Не дайте йому дожити до вечора.
---
Карпати. Тиша. Сніг. Дим.
Монастир, де переховувалась команда, стояв, мов фортеця на краю епох. Вузька стежка до нього вже кілька годин була під пильним наглядом — але не армії.
Це були місцеві. Старі друзі Арсенія. Ветерани, колишні мисливці, лісові брати, яким Арсеній колись допоміг, коли в них відбирали землю під «зелений туризм» однієї офшорної компанії.
— Ми не ховаємо злочинців, — сказав сивий староста села, коли Коваленко підійшов до нього. — Ми ховаємо тих, хто зберігає правду. Бо вона сьогодні в бігах, а не в телеефірах.
У монастирі кипіла робота — мов у партизанському штабі.
Оксана перевіряла мобільні пеленгатори:
— Вони вже на лінії в 20 кілометрах. Якщо підключимо супутниковий канал — засвітимось.
Люба відкривала зашифровані канали:
— Один архів вже в Лодзі. Другий — десь у Стамбулі. Третій ще на шляху.
Жека чистив зброю:
— Ну що, кому треба план «Ґ»?
— Є план «Б», «В» і навіть «Ґ», — відповів Коваленко, вдивляючись у карту. — Але головний план — час. Нам треба виграти ще два дні. І тоді все стане незворотнім.
---
У Києві тим часом почалися арешти.
Спершу — тихо. Вночі зник кіберінженер Артем Юрко, який, за інформацією «Інтегру», міг бути одним із розробників першої структури Ядра.
Потім — гучно. Журналістка Альбіна Мельничук, яка опублікувала частину злитих матеріалів у відкритому Telegram-каналі, зникла прямо перед підписниками. Відео з камери навпроти зафіксувало: двері відчинились — Альбіна вийшла за кавою — і не повернулась. У квартирі залишилися лише ноутбук, чашка з недопитою кавою — і відкрита чернетка статті, де першим реченням було:
> «Ми маємо право знати, хто тримає нас на повідку».
Соцмережі вибухнули:
> 📂 Оприлюднено список чиновників з іноземними паспортами. В мережі вже 50 тисяч завантажень. Зберігайте копії.
⚠️ Аккаунт видалено. За порушення умов. Інформація недоступна.
📡 VPN перестав працювати в кількох регіонах. Почались відключення.
---
У лісі команда вже була в дорозі.
Рюкзаки. Глушники на зв'язок. Рух тільки вночі. Маршрути постійно змінювались. Жодного GPS. Жодного електронного сліду.
Під вечір вони зупинились. Десь у хащах горіло вогнище — з димом, але без вогню. Це був випалений дим, який не видно з дронів.
Арсеній сидів біля багаття з чотками в руках.
— Система нас боїться, — сказав він, — а коли страх керує діями, система робить помилки. І саме тоді — ми б’ємо.
Коваленко кивнув:
— Це вже не втеча. Це — прорив.
У ту мить з темряви вийшла постать. Мовчазна. Легка. Впевнена. Кур’єр із Варшави.
— Посилка, — сказав він, — кодове ім’я: «Дельта». За вами вже летять дрони. Але це — дасть вам фору.
Він простягнув сріблястий накопичувач, обгорнутий у свинцеву обгортку.
— Що це? — спитала Люба.
— Головна вразливість Ядра. Код «Дельта». Його не можна просто знищити. Але його можна змусити згоріти зсередини.
Коваленко взяв накопичувач, подивився на нього — і раптом відчув, як світ змістився.
Це був момент, коли мисливці стали здобиччю.
---
На відстані тисячі кілометрів, у захищеному центрі «Інтегру», Орлик отримав сигнал:
> 🔴 «Код Дельта — засвічений. Протокол «Чорна Північ» активовано.»
Генерал закрив папку.
— Почати повну мобілізацію кібербригад.
— І як назвати фазу? — спитав помічник.
— Фаза Тінь-2. Полювання стає війною.