Розділ 73 Прорив у Гданську

Ніч у Гданську дихала холодом Балтійського моря. Вологе повітря було насичене сіллю, іржею та очікуванням. На горизонті повільно рухались тіні кораблів — гігантських контейнеровозів і сторожових катерів. Порт ніби заснув, але всередині нього пульсувала електронна серцевина — WIRE NODE 7, серверний ангар, де жила одна з найнебезпечніших систем новітньої епохи — Ядро-2.

Фургон з логотипом логістичної компанії повільно підкотився до технічного входу. Всередині — п’ятеро: Коваленко, Артем, Катерина, Сигнал і Сава. Усі мовчали. Кожен думав про своє — але всі розуміли: відміни наступу не буде. Це не просто операція — це удар у саме серце темної цифрової імперії.

— WIRE NODE 7 — ось цей ангар, ліворуч, — тихо промовив Артем, тримаючи в руках планшет із завантаженим планом об'єкта. — Охорона не надмірна, але тут є підводні камені: оптико-волоконні сенсори, тепловізори й глушилки. І найголовніше — внутрішній протокол на випадок вторгнення. Якщо нас виявлять, об’єкт заблокується за 12 секунд.

— Це наш єдиний шанс. Або зараз, або ніколи, — сказав Коваленко, дивлячись просто на ангар крізь туман. Його обличчя було наче вирізане з граніту — без страху, але з важким тягарем відповідальності. — Ніхто з нас не виживе, якщо зламаємось з середини. Ядро-2 не залишає свідків.

Катерина швидко перевірила спорядження: безшумні пістолети, EMP-гранати, тактичні маячки, резервні флешки, ізольовані роутери. Сигнал налаштував портативну станцію — вона буде точкою контролю у випадку цифрової атаки. Сава вдивлявся в монітор, на якому відображався стан мережевого трафіку: його амплітуда вже коливалась — Ядро працювало на повну.

03:17. Початок.

Команда розділилась. Катерина та Артем рушили на північний фланг — через службовий двір. Під виглядом співробітників обслуговування вони підійшли до технічного входу, де стояли два охоронці. Артем, майстер ближнього бою, знав, що треба діяти швидко і без шуму. Одного він знешкодив ударом знизу — прямо під щелепу. Іншого — Катерина паралізувала за допомогою електрошоку.

У той час Коваленко з Сигналом підповзали через вузький дренажний канал, що вів до вентиляційного шахтного ходу. Клапани відкрились після короткого цифрового втручання — частина системи вже була «зламаною» зсередини.

— Маємо сімнадцять хвилин до відновлення системи. Далі — все відкотиться, і шанс втрачено, — шепотів Сигнал, заливаючи останні команди на носій.

Вони проникли всередину. Приміщення зустріло їх пульсуючим світлом: сотні серверів, блимаючі панелі, м’яке дзижчання охолоджувальних систем. Але в самому центрі — гігантська конструкція сферичної форми, схожа на мікс із інсталяції сучасного мистецтва і... щось живого. Металева поверхня дихала. Це й було Ядро-2.

— Ось воно, — Коваленко ступив на підлогу із позначкою AUTHORIZED ZONE. — Де конектор?

— Під нижньою панеллю, з лівого боку. Але… — Сигнал зупинився. — Тут біометричний ключ. Потрібен живий код.

— В мене є один, старий. Ретирація 2015 року, інструкторський. Має пасувати. — Коваленко впевнено приклав палець до сенсора.

> Вхід дозволено. Аутентифікація прийнята.

— Почалось, — пробурмотів Сигнал, вставляючи флешку з руйнівним пакетом даних. — Зараз усередині запускається самовидалення модуля контролю: без нього система втратить доступ до зовнішніх мереж. Але ще потрібно вимкнути живлення, щоби не залишилось копій.

Коваленко встав на одне коліно. Прикрутив два заряджених блоки до акумуляторних щитів. І — натиснув кнопку таймера. 90 секунд.

Вони побігли. Серцем, легенями, всім тілом.

Коли вони вибігли з ангару — вибух прогримів, ніби зсередини прокинулось щось живе і з болем помирало. Серверна конструкція спалахнула білим полум’ям, а далі — провал, пил і зникаюче світло.

Світ у тій частині порту на кілька секунд став повністю темним.

---

Тим часом у Києві, в офісі «фонду цифрового розвитку», аналітики розгублено дивились на екрани: мережа впала, монітори миготіли червоним. Один з керівників, худий сивий чоловік у костюмі, вдарив кулаком по столику.

— Вони це зробили. Вони знищили Ядро-2.

— Коваленко, — промовив один із аналітиків. — Його голос з’явився в каналі перш ніж система впала.

— Передати в “Гніздо”. Усіх активувати. Полювання почалось.

---

Коваленко стояв на березі. Пальто розвівалось від вітру. Море шуміло, туман танув. За його спиною — ангар, що вже догорав. Біля нього став Артем.

— Ми це зробили. Думаєш, це змінить щось?

— Це вже змінило, — відповів Коваленко. — Тепер вони знають, що ми не боїмось. Що правда — озброєна. І що ті, хто не зламались, усе ще в строю.

Він витягнув старий жетон — ще з часів, коли був слідчим у системі. Подивився на нього і кинув у море.

— Але гра ще не закінчена. Це тільки новий рівень. І на ньому ставки будуть ще вищі.

Всі мовчали. І лише море знало — наскільки глибоко цей прорив зачепив корені імперії брехні.