Розділ 65 Чорні пальці системи

Сніг падав густо, злітаючи у вихорі вуличного вітру. Але Сава не відчував холоду.

Тіло йшло за звичкою, автоматично. А розум — горів.

Після виступу, після фейку, після розмови з Тарасом — у ньому щось змінилося.

Він більше не шукав, як перемогти. Тепер він шукав кого.

> «Правда не достатньо сильна, якщо не знаєш, у кого ти на прицілі…»

Калейдоскоп думок у голові крутився без упину:

Флешка.

Монтаж.

EXE-24.

Тіньовий.

Анжела.

Хто зрадив? Хто створив цей механізм?

У подвір’ї багатоповерхівки на нього чекав Віталій. Той самий, що колись зламав платформу пропаганди одного з телеканалів за 47 секунд, просто сидячи у кав’ярні з айпадом.

— Слава героям, — привітався хактивіст.

— Герої мовчать. Працюють, — відповів Сава, стискаючи долоню. — Що маєш?

— Більше, ніж думали. І гірше.

Віталій відкинув капот старого авто, дістав ноутбук. Пальці змерзли, але клавіші натискалися точно.

На екрані розгорнулося море — карти цифрових атак, тисячі ботівських акаунтів, потоки фейків, маніпуляцій. І все це — в реальному часі.

— Це не кампанія проти тебе. Це — система. Операція “Підміна”: знищення довіри до всього живого.

Ось — атаки на капеланів.

Ось — змонтовані “розслідування” проти волонтерів.

Ось — фейки про родини загиблих.

— Вони не просто б’ють по нас. Вони знецінюють кожне обличчя, як картку в грі.

— Саме так. А їх сервер — під Одесою. База в колишній військовій частині. Усе охороняється, маскується під логістичний центр. Але я отримав сигнал: там корінь. Там — лог файли, замовники, плани, візуалізація майбутніх атак.

Сава подивився на небо. Важке, чорне, без жодної зірки.

— Їдемо цієї ночі.

---

Дорога на південь була важкою. Сніг з вітром створював завіси, як у фільмах про апокаліпсис. Але в машині панувала тиша. Сава думав. Віталій пив каву з термоса і слідкував за пінгами системи.

— Що ти зробиш, коли отримаєш імена? — запитав він, не відводячи очей від екрана.

— Опублікую. Поіменно. Без купюр. Нехай кожен бачить. Нехай кожен відчує тінь на власному порозі.

— Вони спробують тебе прибрати.

— Нехай. Я не герой. Я — дзеркало. Їм не подобається їх відображення.

---Близько п’ятої ранку вони під’їхали до об’єкта. Це була сіра будівля без написів, обнесена парканом із сенсорами. На перший погляд — склад. Але Віталій уже знав більше.

— Є система теплового контролю. Датчики руху. Камери з нічним режимом. І… ось це, — він показав дронові кадри. — Антена військового класу. Сервери з активним тепловим навантаженням. Хтось витрачає мільйони на цей “ангар”.

— Є охорона?

— Так. Люди в чорному. Не просто охоронці. Це — колишні спецпідрозділи. Найманці.

Сава стиснув щелепи.

— Якщо нас схоплять?

— Ніхто не дізнається. Ми зникнемо, як пост у стрічці. Назавжди.

— Тоді план простий: або встигаємо за дві години, або запускаємо “Голос”. Передай Анжелі.

Віталій відкрив додаток, натиснув команду передачі координат і фразу: "Починай, якщо мовчимо."

---Через вентиляційну шахту вони проникли в будівлю. Всередині було тепло, тихо, наче в храмі цифрової ілюзії.

Сотні серверів блищали червоними і синіми вогниками. Повітря гуділо. Стіни — із шумопоглинаючих панелей. Місце, де реальність писалась наново.

— Це воно, — прошепотів Віталій. — Тут фейк стає “фактом”.

Він під’єднав жорсткий диск і почав завантаження. Екран заповнився даними:

— Відеомонтажі;

— Голоси, синтезовані AI;

— Сотні акаунтів із єдиною IP-мережею;

— Мета-дані про замовників.

— Усе. Кожен фейк, кожне брехливе “розслідування”, кожен скандал — має своє джерело тут.

— Викачуй усе. Особливо лог-файли. Мені потрібні імена. І — спробуй вийти на мережу “Нокаут” — це їх хребет.

Та на 43% завантаження — тривога.

Вогні стали червоними. Загуркотіло. Хтось закричав.

“Проникнення в сектор С. Заблокувати об’єкт. Вогонь на ураження.”

— Забирай диски, — скомандував Сава. — Я затримаю їх.

— Це безумство!

— Усе — краще, ніж тиша. Біжи, друже.

Сава залишився. Сховався за кабелями, вийняв пістолет. Почався бій.

Постріли.

Метал.

Крики.

Він поранив одного. Іншого. Сам — отримав кулю в плече, але не впав. Тримався, аж поки… не з’явився він.

Тіньовий.

Живий. Реальний. Без маски.

— Сава… Ти навіть не уявляєш, хто я.

— Вже уявив, — прошепотів той.

— Я не зламаний політик. Я — архітектор реальностей. Ти граєш у правду. А я створюю справжню силу — переконання.

— Побачимо, чи переконаєш світ після цього, — відповів Сава і натиснув останню кнопку: передача даних. Диск з інформацією рушив до Анжели.

---Через дві години — вся країна дивилася екстрений ефір.

Анжела, з тремтячим голосом, говорила в камеру:

— Сьогодні правда отримала кулю. Але встигла заговорити.

На екрані — списки:

📁 Фейкові акаунти.

📁 Монтажі.

📁 Імена замовників: депутатів, бізнесменів, генералів.

📁 Зв’язки із зовнішніми групами.

Мережа фальші почала тріщати. Вперше. Публічно.

---А в машині швидкої Сава лежав із заплющеними очима. Його дихання було слабке, але стабільне.

Медик сказав:

— Хлопець виживе. Якщо дожив до цього — доживе і до суду.

На його губах з’явилася тінь посмішки. Сава не програв.

Бо його правда говорила — навіть тоді, коли він мовчав.