Розділ 63 Повернення

Літак приземлився на військову смугу в Борисполі під покровом ночі. Це прилетіли — ті, хто повернувся з місії в Центральній Азії, Південній Америці, на Близькому Сході. Вони не були солдатами. Але й не були звичайними людьми. Це була команда “Арго-Глобал”, яка тепер несла на собі іншу місію — повернути правду туди, де її стерли ще на рівні закону, тобто порушенням закона.

Сава ступив на бетон зі змученим, але впевненим виразом обличчя. Він бачив сни про це повернення. І знав — це не тріумф. Це початок найважчої частини війни: тієї, де не видно ворога, але відчуваєш його в повітрі.

Анжела йшла поруч, в пальті кольору попелу, з важким ноутбуком у руці. В цьому ноутбуці — оновлений цифровий архів “Арго”: свідчення, докази, зафіксовані переміщення коштів, розмови, перехоплення. Це була бомба. Віртуальна, але з наслідками цілком реальними.

— Київ змінився, — сказала вона, дивлячись на темні вогні десь за горизонтом.

— Ми теж, — коротко відповів Сава.

Вони сіли в непримітний мікроавтобус, за кермом був старий знайомий — Пилип, колишній водій СБУ, який тепер працював “на волонтерських засадах”.

— Ви не уявляєте, що тут твориться, — сказав він, поки в’їжджали на Набережне шосе. — Наче всі знають, що ви повернетесь. ЗМІ затихли, депутати зникли з екранів, а деякі обличчя — взагалі втекли з країни.

— Отже, ми вчасно, — мовила Анжела.

Наступного дня в офісі “Арго” — старому технічному центрі на Подолі — працювали безперервно. База даних ожила. З десятків серверів підтягувалась інформація з попередніх місій: корупційні схеми, підроблені документи, “сіра” дипломатія. Все, що збиралося роками — тепер мало скластися в одну вибухову картину.

Ігор налаштовував канал шифрування.

— У нас уже є перехоплення про п’ятірку, яка керує залишками старої системи, — повідомив він. — Суддя Корнійчук, міністр оборони у відставці, бізнесмен Роднянський, голова корпорації “Глорія Інвест”, і “сірий кардинал” — прізвища ще не маю, але маємо слід. Пішов через Відень, далі на Ізраїль.

Нам потрібен не просто компромат, — вигукнула Анжела. — Нам треба розпочати очищення через публічний тиск. Не буде підтримки суспільства — все знову сховають під килим.

Сава мовчав. Він сидів біля вікна, спостерігаючи, як діти грають у снігу на вулиці. Ця картина була для нього символом. Не показати правду — означає втратити майбутнє для цих дітей.

У той же час, у заміському маєтку, розгортався інший штаб.

— Вони вже тут, — сказав Роднянський, стискаючи келих з коньяком. — Цього разу не буде “порозуміння”. Вони налаштовані як на вирок.

— Тоді зробімо так, щоб вони стали ворогами народу, — мовив Корнійчук. — Я вже домовився з двома телеканалами: буде “злив”, що Сава співпрацює з іноземними агентами. Ще трохи — і зробимо з нього “державного зрадника”.

— Це не спрацює, — пробурмотів старий генерал. — Я знаю цього хлопця. Він не боїться смерті. І народ це відчуває.

— Не треба його лякати смертю, — мовив Роднянський, погладжуючи свій шрам на підборідді. — Його треба оточити брехнею. Зробити так, щоб навіть друзі почали сумніватися.

Тиша.

Потім знову тост — “за останній раунд”.

Ввечері Сава пішов до храму. Його зустрів отець Миколай — старий, немічний, але з очима, в яких не згас вогонь.

— Повернувся? — спитав тихо.

— Так. Але відчуття, ніби не додому, а на поле бою.

— Ти вже переміг, Сава. Бо не зламався. А тепер — не ти вибираєш шлях. Він уже вибраний.

Сава вперше за довгий час відчув спокій.

У штабі “Арго” монітори засвітилися червоним — нова знахідка. Схема виводу коштів через угоду на постачання бронетехніки. Сума — понад 50 мільйонів доларів. Кінцевий отримувач — офшор, зареєстрований на покоївку міністра оборони.

Анжела, побачивши це, усміхнулась.

— Ось і перший цвях у їхню труну.

Сава дивився на ім’я, що спливло на екрані. Було знайоме. Дуже знайоме.

— Ми тільки починаємо.

І за вікном почався сніг.