Розділ 62 Скарб в тіні

Підвали у Сан-Паулу були непримітні. За металевими дверима — технічні кімнати, вентиляційні шахти, стоси застарілих серверів. Але саме тут команда “Арго-Глобал” зустрічалася з тими, кого не можна було вписати в жоден офіційний список — старими хакерами, новими поетами даних, майстрами шифрування з обличчями без імен.

Анжела сиділа на старому дерев’яному ящику, поруч Ігор схилявся над консольним терміналом. Їх запросила сюди Естер — дівчина у фіолетовому худі, яка знала про урядову базу B47 більше, ніж міністр цифрової безпеки. Вона працювала з самими даними, як художник із пензлем — не крала, не руйнувала, а змінювала реальність, точніше: відкривала її такою, якою вона була насправді.

— У цьому сховищі, — пояснила вона, показуючи на світлову проекцію, — приховано понад 37 мільйонів записів. Від митних декларацій до особистих листувань дипломатів. Але є одна особлива папка. Називається “VULTURE”.

Ігор завмер.

— «Гриф»?

— Так. Ми думаємо, це не просто кодова назва. Це ціла програма — багаторічна, тіньова схема відкачування гуманітарних ресурсів із зони Латинської Америки через підставні НКО.

Анжела вже не сумнівалась.

-- Звичайна схема: під маркою допомоги створюється фонд. Йому переводять кошти — офіційно все виглядає чисто. Але потім — прокладки, підставні компанії, і зрештою гроші осідають у кишенях декількох родин. Місцеві політики, іноземні куратори, бізнес.

Естер ввела кілька команд. На екрані з’явились документи, фото, платіжки.

— Тут є й імена.

Ігор ковтнув слину. Він побачив прізвища, які читав раніше — в новинах, у старих звітах. Але тепер — із печатками, з підписами, з датами. Ніхто не міг сказати, що це фейк.

— Що ми з цим робимо? — спитала Естер. — Це вибух. Якщо його викинути одразу, згорять усі канали. Якщо мовчати — ми зрадимо тих, хто загинув, поки ці пройдисвіти багатіли.

Анжела дивилася на електронну карту, яка поступово спалахувала новими точками. Світ розмовляв з ними. Світ чекав.

— Ми розіб’ємо його. Частинами. Кожен шматок — у свій хаб. Дамо місцевим командам дослідити, перевірити. Але одночасно — включимо “дзеркала”. Якщо хтось спробує нас зупинити, все піде в загальний доступ.

Ігор кивнув. Це була їхня нова стратегія. Більше не “удар і відступ”, а “мережа і прорив”.

Сава тим часом готував канал для внутрішнього розголосу — його нова структура “Арго-Інтернал” дозволяла працювати з інсайдерами по всьому світу.

— У нас є один свідок, — сказав він через зв’язок. — Колишній дипломат, зараз переховується в Колумбії. Готовий підтвердити дані “VULTURE”, якщо гарантуємо безпеку його родині.

— Забираємо. Шифруємо. — відповіла Анжела. — Ніхто не лишається наодинці.

Вночі над Сан-Паулу здійнявся дрон. Здавалося, звичайна доставна одиниця. Але замість пакета — термінал з першою частиною витоку. Через 30 хвилин файл уже читали у Мехіко, Боготі, Каракасі. Імена — мов розжарене лезо — почали входити у світову свідомість.

CNN вийшов з екстреним випуском: «Операція “Гриф”. Корупція в гуманітарному секторі — міжнародне розслідування». Вже за кілька годин після релізу одна з ключових підозрюваних родин намагалася втекти — але приватний літак не встиг злетіти. Відключення енергетичних систем аеропорту зробив один з місцевих хакерів, який ще вчора лагодив телефони на вокзалі.

Істина почала рухатись швидше, ніж страх.

У штабі “Арго-Глобал” знову засвітилося нове вікно:

> [Новий запит: Україна. Програма “Арго-Глобал”. Категорія: Міжнародні контракти. Рівень: жовтий.]

Ігор застиг.

— Додому?

Анжела обернулась. На мить у її очах блиснула втома, але вона зникла — замінена глибиною.

— Мабуть, настав час. Ми очистили континенти. Але бруд завжди починається з дому.

Вогонь уже палав.

І цього разу він ішов до серця.