Розділ 60 Перший континент

Лаос зустрів їх гарячим повітрям, яке ніби сплітало кожен рух у повільну боротьбу з вологістю. Анжела стояла біля ілюмінатора, спостерігаючи, як літак заходить на посадку. Під нею простягалося місто, де хмарочоси тиснули плечима на халупи, де суперкари обганяли візки з маніокою, а бідність і багатство жили в одному реченні, розділені лише дужкою охоронця зі зброєю.

— Звідси ще ніколи не починався жоден кібервибух, — тихо сказала вона, — але хтось мав це змінити.

Їх чекала делегація — неофіційна. Серед представників — місцеві активісти, журналісти-розслідувачі, колишній міністр, що зник із поля зору, і один підприємець, якого всі знали під псевдо «Омега». Саме він і написав той лист. Його англійська була бездоганна, а очі — такі самі втомлені, як у Сави після довгої нічної зміни.

— У нас така ж схема, як у вас із дронами, — пояснив він без привітань. — Медикаменти, які мали врятувати села на півночі, продані в Судан. Вантажі, за які платили європейські донори, навіть не доходили до складів. На паперах — все ідеально. На землі ж — кладовища дітей.

Анжела обвела поглядом кімнату. На стінах висіли мапи, рукописні схеми, фотографії з дронів, нотатки на різних мовах. Тут жили під землею, але думали глобально. Це була їхня локальна платформа. Недосконала, хаотична, але жива.

— Чого ви від нас хочете? — прямо запитав Ігор, який востаннє вірив у щось нове ще до полону.

— Інструменти, — відповів Омега. — Істину в інфраструктурі. Те, чого нам бракує, — це доказів, що витримають міжнародні суди.

Анжела обернулась до Сави.

— У нас є резервна версія “Мапи маніпуляцій”. Вона ще не публічна. Але якщо ми дамо їм доступ...

— ...то ми вперше станемо не просто платформою, — докінчив Сава. — Ми станемо екосистемою. Глобальною.

Так почалась операція “Континент-1”. Але цього разу платформа діяла інакше. Вона більше не била по окремих фігурантах — вона формувала модель. Систему систем. Через 48 годин після початку інтеграції, у хабі в Найробі, Кейптауні, Кігалі і Дар-ес-Салаамі почали з’являтись нові хаби. Їх об’єднувала одна сітка — “Арго-Глобал”.

Це вже був не просто протест. Це був рух.

Інтернет в Лаосі був повільний. Але навіть його вистачило, аби зламати тишу.

Перший витік — листування між європейським урядовцем і нігерійським міністром охорони здоров’я. У листі — прохання «оптимізувати логістику» гуманітарних вантажів і зафіксовані транші в офшорний фонд, який контролював син цього міністра.

Другий удар — відео, на якому працівники складу відкривають ящики з вакциною, термін придатності якої збіг два роки тому. Логотип донорської організації — чіткий, навіть занадто.

Третій — звіт із супутникових даних про маршрут вантажів, які ніколи не досягли пункту призначення. Під ним — підпис: “Verified by Argo-Global. Trust the data.”

Світ не витримав мовчання.

CNN, Al Jazeera, France 24 — усі одночасно подали це в ефірі. У студіях звучали знайомі прізвища. Цього разу — з Африки. Але система була одна і та сама. Коли зникають мільйони — значить, хтось дозволив їм зникнути.

У штабі платформи відкрилось нове вікно:

> [Новий запит: Буенос-Айрес. Програма “Арго-Глобал”. Категорія: Внутрішні викрадення. Рівень: червоний.]

Сава потер очі.

— Ми навіть не завершили тут.

Анжела стояла біля вікна. За склом — діти грали в футбол на розмоклій землі. Один м’яч — дванадцятеро босих ніг. Але в їхніх рухах було щось, чого не могла стерти ні корупція, ні страх, ні брак вакцини. Надія.

— А ми вже не маємо “тут”. У нас тепер — скрізь.

Ігор усміхнувся.

— Це не останній раунд, правда?

Анжела похитала головою.

— Ні. Це перший на новому полі.

Світло на моніторі блимнуло знову. Тепер — з Джакарти. Потім — із Мехіко. Далі — з Тбілісі.

Мапа світу почала світитися точками. Не місцями зла. А місцями, де зло буде знищене.

Бо платформа виросла. І тепер вона більше не питала дозволу.

Вогонь без попередження. Світ без кордонів. Правда — без пауз.