Розділ 56 Глибші води

Після прориву в міжнародні медіа ніщо вже не було, як раніше.

Нові викриття, запити, інтерв’ю, переклади, зустрічі, листи. Усе — щодня, цілодобово. І все це — на фоні розмитих загроз, які з’являлись ледь помітно, на периферії: перехоплені листи, дивацтва у поведінці поштових сервісів, “випадкові” збої в доступі до аналітики.

— Атака не завжди виглядає, як атака, — казала Анжела. — Іноді вона — як тиша. Як спроба зробити вигляд, що тебе не існує.

Але вони існували. І ставали помітними.

---Анжела координувала новостворений міжнародний відділ. У кімнаті, де ще місяць тому були старі монітори й обігрівач, тепер — велика стіна зі шпильками, картами, нитками, логістичними маршрутами, перекресленими назвами фірм.

Поруч — вирізки з газет на фінській, шведській, італійській, японській.

Кожен шматок — фрагмент великої мозаїки.

У центрі — нова мета:

> «Виявити мережі глобального переказу корупційних грошей під прикриттям оборонних контрактів.»

— Ми копнули глибше — і натрапили на водонос, — пояснила Анжела під час наради.

— Ці потоки — не українські. Вони частина всесвітньої схеми.

Сава повернув голову від монітора:

— Типу як “Панамські досьє”?

— Ні. Гірше. У “Панамських” був папір, архів, дата. Тут — все цифрове. Зникаючі адреси, анонімні криптогаманці, фіктивні ISO-сертифікати, гуманітарні фонди, які не купують нічого, окрім часу і тиші.

---Один з найцікавіших сигналів прийшов не з Європи, а з Латинської Америки.

З Уругваю.

На перший погляд — маленька країна, але з одним із найзаплутаніших каналів постачання дронів для миротворчих місій. Після публікації у The Guardian туди “пішла хвиля”. І вже за добу прийшов лист:

> «Мене звати Габріель. Я працюю в незалежному розслідувальному центрі “Sur Dato”. Ми знайшли у вашому звіті компанію, яка також фігурує в наших документах. Це — не збіг. Вони поставили нам фіктивні дрони. Як і вам.»

Анжела одразу призначила дзвінок.

Увечері, на екрані з’явилось втомлене, виснажене обличчя — але з очима, які ще не згасли.

— Я слідкую за вами з листопада, — сказав він. — Тут — те саме. Гроші йдуть, контракти підписані, а техніка — як музейна декорація. Схеми ті самі. Одні й ті самі прокладки через Кіпр, Мальту, Коста-Ріку.

Ігор нахилився вперед:

— Вас підтримує хтось у владі?

— Ні. Двоє з моєї команди — зникли. Один — “самогубство”. Другий — “не вийшов на роботу”. Але обидва працювали над архівом закупівель. Я залишив копії в трьох місцях. І тепер — хочу ділитись. Поки ще можу.

Зв’язок тричі обривався. На фоні гавкали собаки. Габріель щохвилини озирався через плече.

— Він уже живе в параної, — сказав Сава після дзвінка. — І ми туди йдемо.

---Тиша.

Після розмови всі мовчали. Сигнал був зрозумілим:

> Це вже не просто “боротьба з українською корупцією”. Це — глобальний ланцюг, в якому правда загрожує цілим секторам світової економіки.

Ігор зняв окуляри. Протер обличчя. Вперше за тиждень зупинився.

— Якщо ми дійсно почнемо копати далі — полювання почнеться. Нас будуть вистежувати не журналісти. А ті, хто вміє працювати тихо. Без слідів.

Анжела стиснула губи:

— Але й не зупинять. Бо ми — вже в кадрі. Нас читають. Нас цитують.

Вона відкрила статистику:

The Guardian — 22 тисячі переглядів, згадка на головній сторінці.

Politico — інтерв’ю з Ігорем у матеріалі про “громадський нагляд у війні”.

Yle (Фінляндія) — колонка про «українську платформу, яка змінила уявлення про контроль».

— Тоді наступний рівень — нові правила, — сказав Сава.

— Нам потрібен центр із кібербезпеки, системи резервного зберігання даних у кількох країнах, можливо — тимчасовий виїзд частини команди. Це вже — реальна небезпека.

Анжела кивнула:

— І новий меседж. Для світу. Не про війну. А про тінь, яка проходить попри всі кордони.

---Перед відходом Ігор підійшов до дошки. На стіні вже висіла мапа Європи. Поруч — нова: Південна Америка. З’єднані нитками країни:

Уругвай

Колумбія

Чилі

Парагвай

Мексика

Прокладки ті самі. Схеми ті самі. Реквізити — інші. Але ланцюг незмінний.

У самому низу Ігор написав червоним маркером, не питаючи дозволу:

> “Глибші води — більша відповідальність.”

---

Цього разу ніхто не аплодував. Але кожен відчув — вони переступили ще один поріг. І повернення вже немає.

Тепер правда — глобальна. А значить, і небезпека — теж.

---

🔻 А десь за океаном уже готувався новий лист. І не всі в ньому хотіли співпраці. Дехто хотів — знищення.