Розділ 23 Той хто спостерігає

> “Істина завжди має ворогів. Особливо тоді, коли вона наближається до серця темряви.”

Після оприлюднення запису з Костянтином Ігоровичем скандал вибухнув з новою силою. Соцмережі кипіли. Одні ЗМІ ліпили з “Гідності” героїв, називали їх «останнім бастіоном правди», інші — змішували з брудом, звинувачували в політичному піарі, називали «провокаторами» та «інструментом зовнішнього впливу».

Поліція — спочатку демонструючи завзяту “активність”, — раптом передала справу до іншого райвідділу. А там вона… зникла. Просто розчинилась, ніби ніколи й не існувала. Ні копій, ні витягів, ні відповідальних.

Андрій не дивувався. Він бачив це раніше. Але цього разу тривога не була абстрактною. Це не було звичайне ігнорування — це було затишшя перед бурею. Щось невидиме і холодне ковзало поряд. Як дихання хижака в темряві.

Наступного дня в офіс “Гідності” завітала делегація — п’ятеро чоловіків, представники спонсорів із євангельсько-баптистського об'єднання “Світло для нації”. Усі в діловому одязі, спокійні, зосереджені. Старший серед них — пастор Семюел Грей. Сивий, статечний американець у світлому пальті, з виразом обличчя, в якому лагідність поєднувалась із внутрішньою твердістю.

— Ми молимось за вас, — промовив він, обіймаючи Андрія тепло й щиро. — Але молитва — це ще не все. Ми стежимо за вашою діяльністю. Ви — приклад віри в дії. Проте ви наближаєтесь до тьми, і вам потрібно світло. А ще — охорона.

Андрій подивився на нього з недовірою, змішаною з подякою.

— Ви вважаєте, що буде замах?

— Ми не вважаємо. Ми знаємо, — сказав пастор без вагань. — Брати з Херсона повідомили: один із бійців “Моноліту” перетнув кордон. Ціль — “ліквідація лідера спротиву”.

У кімнаті запала тиша.

— То що ви пропонуєте?

— Спільну дію. Ми не залишимо вас. У нашій громаді — колишні спецпризначенці, юристи, медики. І — Віра. Не декларативна, а бойова. Але перш за все, — додав пастор і подав Андрієві конверт, — перевірте своїх. Ви маєте щось знати.

У конверті була лише одна фраза, надрукована машинкою:

“Навіть ті, хто з тобою, можуть бути за гроші не з тобою. Дивись у вічі.”

Андрій довго тримав той аркуш у руках. Потім зібрав вузьке коло: Ігоря, Ростислава, ще двох старших активістів, включно з Миколою — скарбником. Попросив поговорити окремо, з кожним. Віч-на-віч. Дивився в очі. Слухав. Ставив несподівані запитання.

Ігор — чистий, вірний, мов скеля. Ростислав — трохи втомлений, але серце щире. Але Микола...

Коли настала його черга, він почав з жартів, крутився, знизував плечима, не дивився в очі. Його долоні пітніли, голос зривався.

Наступного ранку він спробував зникнути. Зі службовим ноутбуком, на якому була база контактів, донорські звіти, листування. І флешкою.

Не встиг.

На виході його зупинили охоронці — молоді хлопці з охорони, яких “Світло для нації” вже встигло організувати. Миколу повернули до офісу. З ним говорив Андрій і пастор. Виявилось: його шантажували. “Моноліт” знайшов спосіб. Погрожували родині, пропонували гроші, тиснули.

— Я не зрадник! — кричав Микола. — Мене змусили! Я боявся! Я…

— Ти вже зробив вибір. Але тепер маєш шанс на інший, — сказав Андрій, не підвищуючи голосу. — Якщо хочеш виправити — залишайся. Але під наглядом. І ходитимеш на щотижневі молитви.

— Ви що, у церкву мене тягнете? — зневажливо пирхнув той.

— Якщо диявол атакує, краще стояти поруч із тими, хто молиться, — відповів Андрій.

Вони ще не знали: атака вже була поряд.

Того ж вечора Андрій повертався додому. Місто дрімало в сутінках. Над дахами клубочився дим із труб, на горизонті миготіли вогні. Ніч виглядала мирною.

Він ішов до дверей. Усе здавалося звичним. Але щось у повітрі було не так. Інстинкт зупинив його. Може, інтуїція. Може, дар. А може — молитви, що захищали його, наче невидимий щит.

Андрій на мить зупинився, зробив вигляд, що шукає ключі в кишені… і раптом — різко відійшов убік, назад до машини.

В ту ж мить двері будинку вибухнули. Потужна хвиля — полум’я, уламки скла, шматки дерева й диму вирвалися назовні, знищивши весь ґанок.

Якби він був на півкроку ближче — не вижив би.

Але вижив. Бо вірив. І бо знав:

Це вже не боротьба за репутацію.

Це — війна.

Між світлом і тьмою.

І вона тільки починається.