Розділ 1 Смерть боксера

Максим Гриневич був з тих, кого називають «природженим бійцем». Виходець із спального району, без багатих батьків чи гучних зв’язків, він пробивався сам — кулаками, потом і вірою в те, що можна дійти до вершини чесно. Його не лякали синці, він звик до болю з дитинства. Його тренер, старий Анатолій Семенович, казав, що Максим має «руку чемпіона» і серце, яке не зламаєш.

Тому коли за три дні до титульного бою з суперником із Польщі, Максима знайшли мертвим у власній квартирі — усі завмерли. У пресі з’явились перші версії: передозування, самогубство, нещасний випадок. Але ті, хто знав Максима, не вірили ні в одну з цих версій.

Справу доручили слідчому з великим стажем — Андрієві Коваленку. Йому було під шістдесят, він давно вже міг піти на пенсію, але щось тримало — можливо, це була звичка докопуватись до істини, можливо, совість, яка не давала спокою. Він не був героєм у погонах і не грав у чесного Дон Кіхота. Просто робив свою справу, бо інакше не міг.

Коли Коваленко приїхав на місце події, перше, що кинулося йому в очі — відсутність боротьби. Ні перекинутих меблів, ні слідів насильства. Квартира була надто чиста. Навіть надто... як для одинокого боксера.

— Ти бачиш, Льоша? — звернувся він до молодого криміналіста. — Тут не місце злочину, а вітрина. Як у рекламному буклеті.

— Може, прибирав, чекав гостей?

— Або хтось прибирав уже після нього…

Судмедексперт виявив сліди сильного удару по потилиці, не сумісного з життям. Але на тілі була й стара гематома — слід від боксерського спарингу. Самогубством це не пахло. Пахло підставою. І дуже обережною.

Коваленко пішов простим шляхом — поговорити з людьми, які знали Максима. Першим був Анатолій Семенович. Старий тренер дивився в підлогу, коли говорив.

— Йому пропонували... Сказали, що у третьому раунді треба впасти. Добровільно. Інакше — наслідки. Але Макс був упертий. Він сказав: «Я краще помру, ніж програю за гроші».

— Хто пропонував?

— Не знаю... Але після цього він став напружений. Мовчав багато. Але тренувався до крові.

Сліди привели Коваленка до промоутера — Артема Злобіна. Виглядав він, як типова лялька з екрана: модний костюм, дорога машина, показний спокій. Але щось у ньому дратувало Коваленка. Надто рівно говорив, надто швидко забув Максима.

— Хлопець мав талант, але психіка нестійка. Може, не витримав тиску, — знизав плечима Злобін.

— А вам не пропонували страхові ставки? Типа — "третій раунд, і все"?

Злобін усміхнувся, але погляд став холоднішим.

— Ви натякаєте на щось конкретне, Андрію Івановичу?

— Поки ні. Але щось мені підказує, що цей бій не мали виграти ні Максим, ні ми...

Наступною ланкою були букмекери. Коваленко отримав доступ до ставок і побачив підозрілу активність: хтось зробив серію ставок на поразку Максима в третьому раунді — на величезну суму. Ставки були розкидані по кількох країнах, але об’єднувались IP-адресою одного хакерського проксі. Тобто — професійна робота.

Одна зачіпка привела до колишнього тренера Максима — Валерія Лубенка, який був вигнаний зі спортивного клубу за підозрілу активність. Він зник за тиждень до смерті боксера.

Коли Коваленко дістався до його квартири, то побачив, що хтось там вже побував — все було перевернуто, і запахло спробою зачистити кінці.

— Чим глибше копаєш, тим смердючіше, — пробурмотів слідчий.

Він повернувся додому пізно ввечері. Сів на кухні, налив собі чаю, втупився в фото Максима, яке лежало на столі.

— Чому саме ти, хлопче?.. Бо не зіграв за їхніми правилами?

Він знав: справу хочуть закрити. Але так просто не буде. Він знову згадав очі матері Максима — як вона дивилась на нього на впізнанні. Так дивиться тільки мати, яка знає, що її сина вбили, але не має доказів.

— Добре, — сказав Коваленко, — пограємо в останній раунд. Але за моїми правилами.