РОЗДІЛ 4 Влад який зник

Влад був тінню з минулого, про якого Коваленко волів би не згадувати. Колишній боксер, колишній друг, колишній… багато чого. Колись вони билися в одному клубі, мріяли про великі ринги і гучні перемоги. Але шляхи розійшлися — хтось обрав принципи, а хтось — гроші.

Після вбивства Максима і появи загадкового чоловіка зі шрамом, ім’я Влада спливло у пам’яті Коваленка неспроста. Бо саме Влад мав зв’язки з підпільниками в підпільних боях і свого часу контактував з людьми, що «грали за великими ставками». Але він не був з тих, хто міг організувати поєдинок не заради спорту, а заради договорняка і заробітку на цьому.

Тому Коваленко і вирішив його знайти.

Спершу — він відвідав стару квартиру Влада на околиці міста. Там давно жили інші. Якась жінка, сусідказ недовірою визирнула преодчинивши двері.

— Влад? Не бачили його давно. Років зо два. З’їхав уночі. Без попередження. Поліція теж питала. І ще хтось… з лисинами та в куртках, — вона затнулася, — не з тих, хто питаннями просто цікавиться.

Наступна зупинка — спортивний зал на промзоні, де Влад тренував малих. Тренери казали: «Не приходив вже місяцями. Зник». Ні дзвінків, ні слідів. Лишив після себе лише пару рукавичок і побиту грушу.

— Казали, що в нього були проблеми, — додав один із хлопців. — Хтось його шукав. Через борги. Або через мову. Він був… різкий.

І тут — перший прорив. Ігор Бершадський зателефонував.

— Андрію, згадай, ти казав про камери в букмекерській? Я взяв ще один фрагмент з резервної копії. Там є Влад. Сидить у кутку, дивиться, як той шрамований ставить гроші. Потім виходить за ним. І все — як крізь землю провалився.

Коваленко натиснув на сигарету пальцем. Влад не просто був свідком — можливо, хотів втрутитись. Або вже тоді розумів, що ставка — це не гра.

Наступного дня Андрій навідався до старого знайомого у кримінальному відділі. Довелось залишити каву і "маленький конверт", щоб отримати базу з розшукуваними.

І там — Влад числиться, як зниклий безвісти. П’ять тижнів. Жодних контактів. Востаннє бачили в районі складів на вулиці Промисловій.

Коваленко поїхав туди. Склади давно порожні. Холодне повітря, що тхнуло іржею та старим запахом бензина. Але щось привернуло увагу — на землі валялась стара шапка. Впізнав її одразу. Влад носив її роками. А ще — шматки бинта, просочені кров’ю, і кришка від фляги.

Це вже не були домисли. Влад або втік, або його сховали. І якщо друге — то навряд чи він живий.

Увечері Коваленко сидів у барі з тьмяним освітленням. Зустрічався з чоловіком, який працював «на доставках». У перекладі — зв’язковий між тіньовими структурами. Той пив повільно, мовив ще повільніше.

— Твій Влад… він щось знав. Про гроші. Про ставки. Про «схеми». Він збирався говорити. А ті, хто тримають ці схеми, не люблять, коли говорять.

— Ти знаєш, де він?

— Я знаю лише одне: його шукали не лише твої. Але якщо хочеш знайти — шукай жінку. Таня. Колись зустрічались. Вона зараз тримає бар на околиці. Може, щось чула.

Бар «Темна вода» був на краю міста. Таня вийшла з-за стійки, подивилася на Коваленка з втомленою усмішкою.

— Андрію, якщо ти тут — значить, Влада вже не врятувати.

— Я хочу принаймні знати, куди він зник, промовив Коваленко.

— Він казав, що боїться. Що люди зі шрамами приходять до нього ві сні. Що якщо з ним щось станеться — його тіло шукати не в річці, а в підвалі. Під старим спортзалом.

І тепер пазл складався швидше. Хтось дуже не хотів, щоб він заговорив. А значить, слова, які той не встиг сказати, були важливі.

Коваленко стояв у тиші. Більше не було ілюзій. Гра велася на високих ставках. І за неї прийдеться платили.