РОЗДІЛ 5 Під прикриттям

Ніч була тиха. Надто тиха для міста, яке постійно бурлило скандалами, ставками, побоями і смертями. Але саме в такі ночі починалося справжнє полювання. Коли місто спало, злочинці рухались сміливіше, без масок. А Коваленко вже давно навчився не спати.

Після того, як він знайшов тіло Влада в підвалі старого спортзалу, Андрій більше не мав права стояти осторонь. Це вже не була просто справа помсти. Це була війна. І щоб виграти її — треба було діяти зсередини.

План був простий. Але небезпечний. Увійти в довіру до тих, хто керував підпільними боями. Не просто вибити інформацію, а стати своїм. На деякий час — забути, що він Коваленко. Забути про совість неначебто, але це неможливо. Або принаймні навчитися ховати її глибоко в собі.

Ігор Бершадський зустрів його у старому гаражі. Той приніс новий паспорт, нову легенду і все, що треба для занурення в інше життя.

— Тепер ти Андрій Сердюк. Колишній боєць із Луганська. Сидів два роки за грабіж, вийшов, шукаєш легкий заробіток. Маєш зв'язки з місцевими, трохи нервовий, але в бою — звір.

— Прямо як у кіно, зауважив Коваленко, який заради цієї операції навіть зробив пластичну операцію, про яку знали самі наближені. Для інших він просто зник.

— Це не кіно, друже. Якщо проколешся — тебе просто викопають десь під трасою. І все.

Коваленко мовчки кивнув. Він це розумів. І саме тому йшов далі.

Перший крок — поєдинок. Його організував посередник, якого Ігор "порекомендував". Підвал на Троєщині. Стіни в плісняві. Запах поту, крові і дешевого пива. Крики натовпу. Гроші в конвертах.

Противник — здоровань, кличка “Банзай”. 110 кілограмів м’язів і купа злості. Головне — не виграти. Головне в цьому — зробити шоу. Коваленку хоч і було під шістдесят, але здоров'я зберіг не марнуючі його на безглузді вечірки з алкоголем і дівчатами. Для нього головне було робота і сім'я, які він тримав окремо одне від одного.

Коваленко отримав удар у живіт, впав, піднявся, вдарив так, що в залі замовкли. Потім знову впав. І врешті "програв" — за домовленістю. Все неначе просто, але треба було бути слухняним катером.

— Він свій, — сказав хтось у натовпі. — Не геройствує. Значить, розуміє, як це працює.

Так його й впустили. У систему. У те, що ззовні виглядало як хаос, але насправді було добре злагодженою злчинною машиною.

За кілька днів він уже отримав завдання — супровід гравця, який мав поставити велику суму на "свій" результат. Потім — зустріч з людиною, яка відповідала за ставки і трансляції в даркнеті. Потім — ще один бій, але цього разу на повну силу.

— У тебе є шанс піти далі, — сказав йому чоловік у шкіряному піджаку, якого всі називали просто Професор. — Ти справляєш враження. Але це лише перше коло. Далі — глибше. І брудніше.

Коваленко мовчки погодився. І його впустили в коло, де вже не билися просто за гроші. Там билися за контроль.

Кілька тижнів під прикриттям — мов роки. Кожен день — на межі. Кожне слово — небезпечне. Але він слухав. Спостерігав. Збирав імена, адреси, логістику, часи перевезень. Почав розуміти, як працює система ставок: бійців "готували", прогнози "коригували", а невгодних — прибирали. Але Коваленко відразу дав зрозуміти, що він палачом робити не буде, бо він здібний на краще в розумовому плані.

Він записував усе в блокнот, який ховав у пришитій підкладці. Іноді здавалось, що ось-ось проколеться. Особливо коли Професор подивився на нього довше, ніж треба і сказав.

— Ти не з ментів, часом?

— Якби був, то вже б тебе не було, — відповів Андрій.

Професор засміявся. І повірив. Або зробив вигляд.

Але найгірше сталося пізніше.

Одна з "підлеглих" бійців — молода дівчина, яку змушували бити інших за гроші — впізнала Андрія навіть після пластичної операції. Вона колись була на його тренуваннях, тому впізнала його по рухах і манерах притаманних тільки йому, І тому могла зіпсувати все.

— Я мовчатиму, — прошепотіла, коли вони зустрілись у коридорі. — Але тільки якщо ти виведеш мене звідси, коли все закінчиш.

Тепер у нього з’явився вантаж. І ще більше мотивації: -- молода дівчина, яка знала його і вірила йому.

Наступна місія — охорона головної події. Фінальний поєдинок між двома фаворитами. Ставки — мільйони. Приїде “верхівка”. Там Коваленко мав побачити того, хто все курує. І, можливо, — того, хто вбив Влада, якого він вважав другом, не дивлячись ні на що.

Поки ж — глибше в підпілля, далі в темряву. Туди, де навіть світла совісті не видно, але він мав і мусив ховаати.

Але він пам’ятав: Влад, його друг, не мав змоги вибратися. Максим заплатив своїм життям, за те що відмовився впасти в третьому раунді. А він — Коваленко, живий. І повинен довести цю справу до справедливого кінця.

Бо це була вже гра не тільки для Коваленка.

Це стало питанням репутації для тих, хто нагорі, кому було не байдуже. Тому, що показове вбивство боксера Максима, зараз Влада, доводило, що ті хто це зробив грають по крупному, мають підтримку з гори, тому не мають страху. Але їх треба було зупинити, бо далі повне беззаконня бо нема опору, принаймні так вони собі розуміли.