***

Данкан Гор був такий захоплений спогляданням Вілори Девіс, що не одразу помітив офіціанта, який зупинився біля столика і заскрипів журавлиним дзьобом, що можна було розцінити, як тактовне, на межі чутності, покашлювання.

Гор зі здивуванням подивився на пернату істоту в уніформі персоналу ресторану «Сита людина» і грубо поцікавився:

– Що треба?

– Послання, сер, – високим, горловим голосом проклекотіла істота й опустила тацю з конвертом нижче, щоб Гор міг його добре розгледіти. – Відправник не визнав за потрібне відрекомендуватись.

Данкан узяв листа і недбалим жестом відправив кур’єра геть. В обліковій картці гостя він зазначив, що воліє людське обслуговування, однак передавання листа – це все-таки інше. Не варто було ображати посильного. «Всього лише незугарна фраза, – втішив він себе. – Та й навряд чи це створіння аж так тонко розуміється на відтінках людської мови, щоб почути грубість».

Перш ніж розпечатати листа, він знову глянув у бік столика, за яким обідала Вілора зі своїм великим другом. Але ті, на превелике розчарування Данкана, вже йшли до виходу. Він похитав головою: Флінт був вищий за Вілору на дві голови й стримував ходу, щоб їй не довелося бігти. А вона смішно тягла кроки, намагаючись пристосуватись до важкого поступу гіганта. Однак за секунду Данкан згадав, що Вілора була помітно вища за нього самого, і йому стало не до сміху.

«Вілора старша за мене на сто років, – нагадав собі Данкан, – тільки тому більша. Але Флінт народився на тисячу років раніше за нас. Тож ми з Вілорою поруч із ним – майже ровесники…»

Парочка зникла за дверима, і Данкан насупився: він не мав жодних шансів. Зворотний бік вічної молодості – вічне зростання. Нічого дивного, що вікова сегрегація така очевидна. Попит на старших чоловіків вічний, як саме життя. І молодшим із цим краще змиритися. Проти природи не попреш: жінки шукають великих, сильних і зреалізованих. Данкану нема що протиставити Флінтові, окрім пристрасті, що поглинула його. Ось тільки для сучасних жінок пристрасть – узагалі не аргумент, – індустрія насолод оперує куди ефективнішими провокаторами серотоніну й адреналіну, ніж кохання.

Коли дихання відновилось, він перевів погляд на послання, що його, як і раніше, тримав у руках. Це був звичайний конверт, у якому портьє залишають записку або ключ-карту від номера для постояльців.

Данкан розкрив конверт. Усе-таки записка. Від Ричарда. Коротка, лише кілька слів у телеграфному стилі: «Дуель Флінта Шефера. Завтра. Хай щастить».

Данкан поморщився від прямолінійності шефа. З другого боку, термін акредитації спливав, результати, як і раніше, не тішили, й на реверанси часу просто не лишалось.

Відсунувши непочату страву з рибою набік, він перевів стіл у режим консолі. Вже за хвилину Данкан був у курсі останнього скандалу світської хроніки Бландора. Землянин Шефер жорстоко образив князя з невимовним ім’ям із двох десятків літер («Хтось із місцевих», – вирішив Данкан). У чому полягала образа, журналістові з’ясувати не вдалось, але негайні вибачення людини прийняті не були. Князь викликав кривдника на поєдинок, дозволивши йому вибрати будь-яку холодну зброю. Сам Пресвітлий відстоюватиме свою честь беззбройним.

«Не інакше, як у нападі шляхетної люті», – подумав Данкан, пригубивши з келиха білого вина.

На наступній сторінці містилося фото Пресвітлого на повен зріст, і Данкан визнав необґрунтованість своїх підозр у шляхетності. Потвора в панцирі, з повним набором отруйних рапір на кожній із восьми кінцівок і випнутими, вовчими щелепами, повними дрібних гострих зубів, зброї явно не потребувала. Вона була в неї від народження.

«Тільки сокира», – вирішив Данкан, співчуваючи Флінтові. Проте, уважно переглянувши тактико-технічні характеристики раси князя, зрозумів, що сокира проти цього монстра не найкращий варіант. Чудовиська виявились винятково спритними та рухливими: стометрівка за шість секунд і потрійне зворотне сальто – не бозна які трюки для цих бестій. Зважаючи на вагу та габарити Флінта, жити йому лишилося не більше доби.

«Шефер надто громіздкий для такого супротивника. Тут потрібен тренований фехтувальник, спритний і легкий, навчений битися з двома короткими мечами… мої вакідаси придалися б ідеально!»

Данкан постукав пальцем по імені Шефера у статті світської хроніки і підтвердив прохання зв’язку.

За хвилину з екрана столу на нього похмуро дивився сам Флінт Шефер.

– Моє ім’я Данкан Гор. Ви могли бачити мене в ресторані двадцять хвилин тому. Щойно дізнався про ваш завтрашній поєдинок. Дозвольте зробити пропозицію, яка може вас зацікавити.

Флінт не став маніритись. Він погодився на зустріч за годину, так що у Данкана з’явилася можливість належно оцінити обід.

***

– Ви хочете отруїти Пресвітлого? – примружився Флінт, недоброзичливо розглядаючи Данкана.

Вілора пригорнулась до плеча гіганта, не зводячи очей із несподіваного візитера.

– В жодному разі, – заперечив Данкан. – Я хочу битися з ним.

– Але в дипломатичній місії ви записані помічником фахівця з отрут.

– Із протиотрут.

– Різниця між першим і другим дуже тонка, – сказала Вілора.