Розділ 125 Двоє -- одна справа

Коли старі друзі повертаються з тіні, цифровий простір знову вибухає кодами, а кабінет наповнюється знайомим запахом міцної кави та азарту справжнього полювання. Капітан Денис і хакер Максим знову разом розкручують заплутаний клубок зради всередині власного райвідділу. На кону — викрадені докази проти всесильного забудовника та викриття капітана Гордієнка, який надто довго носив маску ідеального поліцейського. Але нитки цієї справи ведуть набагато глибше — до старої, незавершеної справи таємничої фінансової групи. Двоє чоловіків починають небезпечну оперативну гру на випередження.

Максим з’явився в кабінеті так само раптово, безшумно і неочікувано, як і зник кілька тижнів тому. У цьому був весь він — визнаний цифровий геній тіньових інсценізацій, конспірації та несподіваних ефектів.

— Слухай, Денисе, або ти прямо зараз завариш нам обом нормальну міцну каву, або я знову в один клік зламаю цей клятий електронний замок на твоїх нових кабінетних дверях, — буркнув Максим замість будь-якого офіційного привітання.

Хлопець звичним рухом зняв з голови великі професійні навушники, згріб зі столу жменю зашифрованих флешок прямо до кишені куртки і втомлено впав у старе крісло навпроти.

Денис зиркнув на свого раптово воскреслого напарника важким, неймовірно втомленим від безсонних ночей поглядом, але на його обличчі вперше за довгий час з'явилася щира, тепла посмішка.

— Тобі не здається, Максе, що ти вже занадто відверто і нахабно зловживаєш моєю капітанською порядністю?

— Я зловживаю виключно твоїм залізним офіцерським терпінням, командире, а це, погодься, далеко не одне й те саме, — хитро підморгнув той, відкриваючи свій ультрабук.

Останні кілька днів вони в режимі повної секретності розкручували надзвичайно заплутану, брудну і небезпечну справу. Йшлося про зухвале нічне викрадення безпосередньо з доказового складу райвідділу всіх компрометуючих матеріалів на місцевого одіозного забудовника. Цей ділок уже понад п’ять років успішно «будував повітря» в спальних районах, продаючи неіснуючі квартири, а натомість отримував від довірливих громадян цілком реальні мільйони доларів.

І ось тепер, коли в Дениса нарешті з’явився реальний залізобетонний шанс притиснути будівельного мафіозі до стіни, хтось дуже вчасно і професійно виніс із камери схову величезну папку з оригіналами документів, усі вилучені жорсткі диски і навіть протоколи свіжих допитів двох ключових свідків. Виніс зухвало. Наче нічого цього там ніколи й не лежало. Без зайвого галасу. Без привернення уваги. Повністю повз камери спостереження. Не залишивши жодного матеріального сліду.

Слід «перевертня»

— Я до самого ранку піднімав та детально перетрушував їхні внутрішні сервери, — нарешті порушив тишу Максим. Голос його звучав виснажено, але очі горіли тим самим шаленим, азартним вогнем, який Денис знав занадто добре. Хлопець зловив потрібну нитку, і тепер її вже ніхто в світі не зміг би вирвати з його рук. — Скажу коротко, Ден: хтось дуже технічно прикрив очі всій системі міського відеоспостереження у внутрішньому дворі рівно на дві хвилини і двадцять секунд.

— Цього часу цілком вистачило, щоб спокійно винести головну папку, флешку із записами і взагалі всю свою людську совість, — важко зітхнув Денис, стискаючи олівець.

— Ну, совість у будівлі нашого управління ніколи й близько не лежала, — цинічно уточнив Максим і розвернув екран ноутбука до капітана. — Дивись сам, ось детальний прихований журнал усіх входів до головної системи. Хтось санкціоновано зайшов під чинним паролем з IP-адреси, яка зареєстрована… безпосередньо на внутрішню закриту мережу нашого ж райвідділу. І guess who? Твій улюблений капітан Гордієнко знову опинився в самому центрі цих прекрасних подій.

Денис різко, до болю стиснув губи. Внутрішньо він уже дуже давно і серйозно підозрював Гордієнка. Занадто правильний, солодкий тон у розмовах з керівництвом. Занадто бездоганно оформлені папери. Занадто часто «випадково» і безповоротно зникали важливі докази у резонансних справах саме тоді, коли капітан Гордієнко офіційно залишався на нічне чергування по управлінню.

І саме такі персонажі завжди здавалися Денису найбільш небезпечними на службі. Не тупі, жадібні хабарники, не відверті, помітні поплічники місцевих бандитів, а саме ті хижаки, хто зранку до вечора майстерно вдягав на себе маску абсолютної порядності й ідеально грав роль чесного, принципового поліцейського перед камерами журналістів. Саме такі «перевертні» ламали життя та кар'єри тим молодим хлопцям, які справді приходили в органи працювати за совістю та законом.

— Ти впевнений у цих цифрових логах, Максе? — тихо, з притиском запитав Денис.

— На всі сто двадцять відсотків, командире. Я не просто знайшов лог, я повністю відновив його видалену переписку в зашифрованому месенджері. І знайшов там дещо надзвичайно цікаве. Якщо маєш бажання — можу показати прямо зараз. Але попереджаю відразу: там буде дуже брудно. Прямо смердюче багно.

— Показуй, — Денис рішуче потер долоні, ніби фізично готувався до рукопашного бою з ворогом. — Ми з тобою, друже, явно не з тих білоручок, хто ретельно миє руки з милом, перш ніж з головою зануритися в чиновницьке багно задля результату.

— Я їх і не мив ніколи, — хмикнув хакер, клацаючи по клавішах. — Але ми робимо одну й ту саму роботу: витягуємо приховану правду нагору, і стерильна чистота рук тут точно ні до чого.

Максим відкрив прихований файл. На екрані ноутбука розгорнулася довга серія детальних листувань між капітаном Гордієнком та офіційним представником компанії-забудовника. Чіткі моменти перекидання закритих матеріалів кримінальних справ. Скріншоти банківських транзакцій. І головне — додане фото з камери у внутрішньому затіненому дворі райвідділу. На ній Гордієнко особисто передавав у вікно дорогого чорного позашляховика ту саму товсту коричневу папку зі справою. Папку, яка в цей момент мала під замком і печаткою лежати в доказовому складі.

Денис різко, ривком підвівся зі свого стільця.