Розділ 110: "Пастка в пастці"

 обіцяні мільйони за мовчання перетворюються на свинцевий дощ, єдиним порятунком стає тактичний План «Б». Закинуті склади промзони стають ареною для безжальної зачистки, де проти оперативників грають справжні професіонали в бронежилетах. Але вороги не врахували одного: за ними з неба спостерігає рій металевих ос Максима. Тіні починають згущуватися, і від оборони капітан Денис переходить до повноцінного, кривавого полювання на тих, хто вважав себе недосяжним на вершині влади.

Старий покинутий склад здавався абсолютно мертвим. Пронизливий нічний вітер безкарно гуляв крізь величезні діряві вікна, з диким скреготом грюкав відірваними залізними листами обшивки, що ледве теліпалися на іржавих, напівгнилих петлях. У важкому, нерухомому повітрі ангару стояв стійкий, задушливий запах мазуту, вологої цвілі та старого кородованого металу. Денис і Максим нерухомо застигли в глибокій тіні масивної бетонної колони, напружено вдивляючись у порожній двір промзони, де нервово метушилися троє перших чоловіків у пальтах.

— Щось тут дивно і надто тихо, Максе, — ледве чутно прошепотів Денис, не відриваючи погляду від прогумованого корпусу тактичного бінокля. — Жодної зовнішньої охорони навколо перехрестя, жодного прикриття тилу. Таке стійке враження, що ці три фігури прийшли сюди зовсім не домовлятись і не передавати нам гроші, а просто чекати на когось третього. На когось набагато небезпечнішого.

Максим пригнувся ще нижче до бетонної підлоги, міцно стискаючи свій планшет.

— Або вони просто занадто самовпевнені й вважають нас легкими мішенями… — він на секунду гостро зиркнув на похмурого напарника. — Або ці покидьки знають щось таке, чого ми з тобою досі не прорахували.

У напружену нічну тишу раптово з розмаху врізався дикий, хижий рев потужного форсованого мотора. З протилежного, темного боку промзони прямо до центральних воріт складеного комплексу, люто заскреготавши гальмами і палячи гуму, вискочила важка чорна “Тойота” з глухим, абсолютно непроглядним тонуванням вікон.

Максим крізь зуби тихо вилаявся, його пальці гарячково забігали по екрану:

— Ну ось, тримай поповнення в нашому затишному куточку. Тепер нам зовсім весело буде, командире.

Зі щойно прибулої машини миттєво, злагоджено вийшли четверо кремезних чоловіків. Один із них тримав у руці масивний інкасаторський кейс із блискучими металевими кодовими замками. Другий — абсолютно неприховано, професійним хватом тримав у руках довгу чорну річ, у якій Денис з першого погляду безпомилково впізнав штурмовий автомат із тактичним глушником типу «Супресор».

Капітан Денис миттєво напружився всім тілом, рука сама зняла пістолет із запобіжника.

— Це не перемовини, Максе. Це зачистка свідків. Вони навіть не збиралися платити нам жодного цента за мовчання. Вони приїхали сюди, щоб назавжди нас прибрати.

Максим нервово, але тихо пирхнув, ховаючи голову за виступ бетону:

— Абсолютна класика жанру від синдикату Бастьяна. Обіцяли золоті гори й мирне врегулювання, а за фактом приїхали з професійною похоронною командою ліквідаторів.

Денис повільно, без жодного зайвого руху лівою рукою витяг свій шифрований телефон.

— Запускай План “Б”, Максе. Негайно.

Напарник азартно, зі злою усмішкою кивнув:

— План “Б” прийнято до виконання, підтверджую!

Він з усього розмаху впевнено натиснув велику червону кнопку на маленькому кишеньковому чорному брелку-детонаторі.

І десь далеко нагорі, на порослих травою дахах сусідніх складських приміщень, один за одним із хижим свистом миттєво ожили приховані акумулятори високошвидкісних дронів. Легке, але загрозливе, наростаюче гудіння піднялося над усією промзоною, наче над занедбаними складами раптово піднявся розлючений рій гігантських металевих ос.

Вогняний прорив

Денис і Максим синхронно, крок за кроком почали швидко відступати в саму глибину темного складу. А внизу, посеред потрісканого бетону та будівельного сміття, повністю розгублені від несподіваного шуму чоловіки з «Тойоти» гарячково підняли голови до неба.

— Ти це бачиш, бляха?! — перелякано прошепотів один із ліквідаторів, намагаючись зловити прицілом швидку тінь у повітрі. — Що це взагалі за хрінь над нами?!

Ще один бандит блискавично витяг із кишені пальця радіостанцію військового зразка.

— Вони викликають підмогу, третій загін оточення вже на підході, — холодно повідомив Максим, на ходу відстежуючи тепловізійні маркери на екрані свого планшета.

Денис стискав рукоятку свого пістолета Форт до повної білизни в пальцях.

— Швидко відступаємо через намічений задній прохід ангару. Не дамо їм жодного шансу затиснути нас у кільце.

Вони почали стрімко рухатись у темряві коридору, але раптом буквально за два метри зліва пролунало чітке, сухе клацання збройового затвора. Із-за рогу суміжного приміщення назустріч їм вискочили двоє. І це були далеко не вуличні дилетанти — перед ними стояли досвідчені, треновані професіонали. У важких бронежилетах п'ятого класу захисту, в касках, зі справжніми штурмовими автоматами на тактичних ременях.

— Бігом на підлогу! Назад! — щосили крикнув Денис, штовхаючи Максима за іржавий залізний контейнер.

І вся промзона в ту ж секунду буквально вибухнула оглушливими, гучними звуками автоматних пострілів. Вони рвонули вперед на граничній швидкості, петляючи мов загнані вовки між старими залізними контейнерами та палетами. Кулі з диким, тонким свистом різали повітря в сантиметрах від голів, із гуркотом висікаючи дрібні бетонні крихти, які білим дощем сипалися їм на куртки та плечі.

Максим на ходу важко обернувся назад і наболіло закричав, важко дихаючи:

— Командире, ці виродки хочуть нас не просто спіймати і допитати — вони хочуть закопати нас прямо тут, у цих підвалах! Знищити повністю, морально і фізично, щоб закрити справу тоталізатора!

Денис навіть не намагався відповідати, бережучи кисень у легенях. Він лише сильним ривком підштовхнув Максима вперед і разом із ним рикошетом вскочив у напіввідчинені важкі двері старого складського ангару №4.