Розділ 106: Полювання розпочато

Коли система починає сипатися, першими під ніж ідуть ті, хто вважав себе недоторканними. Тактичні засади, перекриті траси та фінальний бій із загнаним хижаком, якому більше нічого втрачати. Але затримуючи чергового кримінального генерала, ти маєш пам'ятати: руйнування однієї цеглини може обрушити всю стіну прямо на твою голову. Полювання розпочато, і пощади не буде.

Ударна група капітана Дениса в лічені хвилини розбилася на три мобільні, автономні загони прикриття. Кожен боєць отримав гранично чітке, жорстке завдання, детально розписане по секундах на цифрових картах: із позначеними маршрутами входу та відходу, секторами ведення вогню, точками евакуації та зашифрованими кодовими командами. Ніхто в цю ніч не мав права на відступ, слабкість чи секундне зволікання — сьогодні на нічних вулицях столиці вирішувалася доля всієї багатомісячної кривавої операції проти синдикату «Нова Надія».

У гарнітурах рацій без упину лунали короткі, уривчасті, зашифровані команди. Офіцери говорили стиха, без жодних зайвих емоцій — як люди, які вже давно і свідомо змирилися з тим, що кожен наступний наказ командира може стати останнім у їхньому житті.

— Група "Північ" — замикаємо виїзди на трасу М-07, розгортаємо шипи.

— Група "Схід" — повністю перекрити промислову зону та заблокувати вхід в старий річковий порт.

— Група "Центр" — супровід основних машин Громова, чекаємо фінальний сигнал на силове захоплення.

Денис сидів у кабіні важкого чорного фургона разом із Максимом та трьома найбільш досвідченими бійцями штурмового загону. В руках капітан міцно тримав тактичний планшет із миготливими відмітками пересування ворожих автомобілів у режимі реального часу. Червоні точки на екрані нервово рухалися, змінювали вектор, подекуди різко зупинялися — вони виглядали як живі, перелякані організми, що на тваринному рівні відчували наближення смертельної пастки.

Капітан нервово постукував пальцями по шкіряному підлокітнику, вслухаючись у хрипке потріскування закритих радіоканалів і пильно вдивляючись у карту міста. Серце в грудях билося швидко, потужно, але думки залишалися кристально ясними, мов лід. У такі секунди Денис завжди був максимально саме собою — холодним, зібраним, майже повністю беземоційним мисливцем.

— Де вони тепер перебувають? — коротко, крізь зуби кинув він Максиму.

— Змінюють маршрут на ходу, намагаються обійти наші приховані патрулі через двори. Але ми міцно ведемо їх через міські камери, — відповів напарник, ще нижче нахилившись над миготливим екраном. — Вони дико нервують, командире, це помітно по стилю водіння. Вони роблять помилки.

Їхній інтелектуальний план спрацював на всі сто. Змусивши вищих ватажків угруповання підозрювати один одного у зраді, Денис і його люди заплутали ворога настільки, що ті остаточно втратили орієнтацію та логіку дій. Взаємні підозри, страх, внутрішній хаос — саме цього капітан і добивався. Велика кримінальна риба сама заплуталася у виставлених тенетах. Напруга в салоні фургона зростала з кожною секундою. Всі бійці застигли, тримаючи пальці на спускових гачках. Чекали на головний сигнал.

На одному з глухих перехресть група супроводу синдикату раптово затрималася — попереду непримітний вантажний фургон перекрив дорогу. Денис миттєво збагнув: це або зустрічна пастка мафії, або ідеальний подарунок від самої долі.

— Це мусить бути наш єдиний шанс! — різко, на максимумі емоцій скомандував він у мікрофон рації. — «Центр», починайте силову операцію! Йдемо на таран!

Троє чорних броньованих позашляховиків Дениса з ревом двигунів рвонули вперед, розсікаючи ніч, і майже одночасно, з диким скреготом металу заблокували ворожі автомобілі в глухий мішок. Дверцята машин миттєво відчинилися, бійці «Альфи» вистрибнули на асфальт, тримаючи периметр під прицілом.

— З машин! Руки догори, щоб я їх бачив! На землю — швидко! Обличчям у підлогу! — розірвав нічну тишу громовий крик Дениса.

Кілька секунд панувала така люта напруга, ніби сама київська ніч назавжди затамувала подих. Потім над дахами прозвучали два попереджувальні постріли в повітря, і це подіяло на бандитів вирішально. Двері першої машини повільно, тремтячи, відчинилися, потім другої. Люди в дорогих куртках один за одним піднімали руки і слухняно опускалися на коліна прямо в придорожній бруд, навіть не намагаючись чинити опір.

Цей бій був коротким. Більшість ватажків середньої ланки воліли здатися живими — вони занадто добре розуміли, що вирватися з цього капкана неможливо. Денис, дивлячись на них, навіть не відчував тріумфу чи задоволення. Лише глибокий, холодний спокій професіонала.

— Пакуємо їх у автозаки, швидко! Оглянути на наявність ампул та зброї! — жорстко наказав він.

Здавалося, основне завдання цієї ночі було успішно виконано. Але справжня, найкривавіша проблема тільки чекала на них попереду.

Загнаний звір Корсун

На іншому, абсолютно протилежному кінці міста інший вищий ватажок синдикату — Гнат Корсун, людина, яка за останні двадцять років десятки разів виходила абсолютно сухою з води після найкривавіших розбірок та замовних вбивств — намагався прорватися через лінію оточення і діяв гранично рішуче. Його супроводжували дві машини з важко озброєною, відданою охороною, готовою стріляти на ураження. Гнат зараз почувався загнаним у кут хижаком, і саме цей тваринний страх робив його вдвічі небезпечнішим для оперативників.

Максим, гарячково отримуючи тривожні зведення з рацій сусідніх секторів, похмуро бурмотів:

— Корсун іде на пролом по проспекту. Він не здасться без бою, Денисе. Він знає, що на ньому стільки крові, що це довічне.

— Значить, ми готуємо йому персональну пастку, з якої немає виходу, — холодно відповів Денис, вивертаючи кермо.

Підроблена дорожня аварія була продумана хлопцями до найдрібніших деталей: посеред траси лежала перекинута набік величезна фура, на дорозі метушилися фальшиві потерпілі з команди прикриття, а по всьому асфальту було мальовничо розсипане золото запізнілого зерна — все виглядало як реальна, масштабна катастрофа. Шлях колони Гната Корсуна був повністю перекритий, ніби залізними руками самої долі.