Розділ 103: Останній бій

Коли ти виходиш на фінішну пряму війни з системою, правила зникають. Старий закинутий завод, глуха ніч і єдиний шанс передати докази тим, хто ще не продав свою совість. Але пам'ятай: у світі «білих комірців» той, хто сьогодні посміхається тобі в бездоганному костюмі, завтра може підписати твій смертний вирок. Це остання точка неповернення.

Київські вулиці, як завжди, були вщерть переповнені автомобілями, попри пізню годину, але Денис не звертав жодної уваги на цей звичний міський шум, дорожню метушню та спалахи червоних стоп-сигналів попереду. В його голові, наче детективний калейдоскоп, без зупину крутилися найдрібніші деталі тієї великої й смертельно небезпечної гри, в яку вони з Максимом потрапили. Так, годину тому вони успішно викрали зашифрований фінансовий архів із лігва Артура Громова, але це ще не означало остаточну перемогу.

Тепер перед ними стояло куди складніше завдання — знайти спосіб терміново передати цю вибухову інформацію в руки тих не багатьох офіцерів, які ще могли б покласти край міжнародному злочинному підпіллю, що охопило своїми щупальцями не тільки Київ, але й усю країну. А зараз, дивлячись у дзеркало заднього виду, вони чітко знали: їхня нічна операція вже стала відома ворогам. Як би їм не було прикро від факту витоку інформації, синдикат Громова вже підняв по тривозі всіх своїх штурмовиків.

— Ти все правильно зробив там, на квартирі, — глухим голосом сказав Денис, міцно стискаючи кермо, коли їхній автомобіль наближався до секретної зони на околиці міста, обраної для зустрічі з союзниками. — Ми забрали ядро бази. Тепер найважливіше — бути гранично обережними. Вони не зупиняться на досягнутому. Громов підключив усі свої зв'язки, і його найманці не припиняють нас розшукувати фізично по всьому місту.

— Я знаю, — відповів Максим, навіть не підводячи голови, повністю сконцентрований на миготливому екрані свого тактичного телефона. Напарник відстежував зашифровані радіочастоти. — У мене є кілька старих, перевірених контактів в Управлінні «К» СБУ, які ще не продалися Бастьяну. Вони можуть допомогти легалізувати ці файли.

Через п'ятнадцять хвилин вони різко звернули з траси і зупинилися в глухому промисловому секторі, біля напівзруйнованого старого заводу на околиці міста. Це місце було тихим, темним і, головне, наскрізь прохідним — з десятками підземних комунікацій та пожежних виходів. Воно ідеально підходило для проведення надсекретної операції на цьому етапі. Але все одно Денис інтуїтивно відчував, як потилицю обпікає холодний подих небезпеки: їхній час був критично обмежений.

— Якщо ми зараз зірвемо цю передачу або припустимося хоч однієї помилки, нас не просто покарають чи усунуть від служби, — сказав Денис, виходячи з машини в сиру осінню темряву і тримаючи руку на кобурі. — Нас просто знищать, Максе. Схо can безслідно. Це тому, що на нашу автономну операцію були залучені величезні кошти з таємних фондів Новака, які ми спрямували в основному на закупівлю надсучасної апаратури за останнім словом технологій. А в роботі з цим кібер-залізом ти у нас найкращий фахівець у країні. Нам не простять втрату таких даних.

Максим мовчки кивнув і на мить зажмурив очі від раптового, яскравого світла прожекторів та поодиноких ліхтарів, що падало з темного, набряклого дощем неба. Вони швидким кроком рушили вглиб старої будівлі цеху, де в напівтемряві їх уже чекали союзники — люди, яким вони мали передати документи, що здатні підірвати легальний фасад синдикату.

Тіні в залі заводу

Всі, хто перебував у просторому, занедбаному залі серед заіржавілих верстатів, уже чудово розуміли, наскільки критичною та серйозною була поточна ситуація. Оперативники прикриття сиділи в глибокій тіні, тримаючи автомати натовського зразка натову і не піднімаючи очей від периметра. І лише один із них — чоловік середніх років у бездоганному чорному костюмі, який абсолютно не в'язався з брудом закинутого заводу, повільно підійшов до Дениса. На його обличчі грала спокійна, ледь помітна посмішка. Це був полковник Коваль, людина з найвищого ешелону контррозвідки.

— Вітаю, капітане, — сказав він низьким, впевненим голосом, спокійно розглядаючи виведені на планшет операційні папери та цифрові підписи. — Ти все правильно зробив. Ми отримали сигнал від Новака. Мої люди готові прийняти вантаж і завершити це пекло.

Денис відповів йому важким поглядом, але на його обличчі теж з'явилася тонка усмішка:

— Ви навіть не уявляєте, полковнику, наскільки важливо для нас завершити цю справу прямо зараз. Яким би не був фінальний результат, для мене і Максима це останній шанс. Шанс для нас, і, без перебільшення, для безпеки всієї країни на сьогоднішній день.

Чоловік у костюмі, чітко й без зайвих слів розуміючи, про що саме йде мова, перегорнув наступну сторінку на планшеті та подивився на інші аналітичні документи, які Максим уже виклав на тимчасовий стіл.

— Завдяки вашому нічному рейду ми нарешті можемо силою витягнути людей Громова та Бастьяна з їхнього легального підпілля, — твердо вимовив полковник. — Але це вимагає не лише залізних, твердих доказів, які ви безперечно виконали на вищому рівні, але й миттєвої координації з тими, хто може внести кардинальні зміни в саму систему влади. Все виявиться, коли ми офіційно заарештуємо ці фінансові потоки благодійних фондів і почнемо їх повністю перекривати. Вони залишаться без кисню.

Максим, який сидів поруч на якомусь ящику, глибоко задумався, підперезавши автомат. Він не відводив напруженого погляду від екрану монітора, через супутник перевіряючи останні відомості про переміщення сил Громова навколо заводу.

— Але хтось із їхнього боку вже почав діяти на випередження, — раптово сказав Максим, і його голос змусив усіх оперативників у залі здригнутися. — Вони знають, що ми тут. Їхні сервери фіксують наш трафік. Можемо лише сподіватися, що вони не зламають наші канали зв’язку прямо зараз, бо повне блокування цієї інформації є дуже економічно невигідним для їхніх європейських босів. Вони спробують повернути флешку фізично.