Розділ 97: План на 48 годин

Коли ворог дає тобі сорок вісім годин на виконання його умов, він думає, що купив твій послух. Він не знає, що ти використаєш кожну хвилину цього часу, щоб зарядити обойми, прокласти маршрут через пекло і приставити дуло до скроні його власної системи.

Щойно двері їхнього таємного притулку на околиці Парижа зачинилися, Денис і Максим миттєво включилися в роботу. Ні втоми, ні жалю до себе — тільки холодна, звіряча концентрація. Годинник у кутку екрана планшета почав зворотний відлік.

[23:58:12... 23:58:11...]

Рівно стільки часу залишалося до моменту, коли заблокований Максимом супутниковий сервер Бастьяна оновить протоколи, і найманці в Україні зрозуміють, що наказ про розстріл родини Дениса був підробленим.

— Часу обмаль, — тихо сказав Денис, скидаючи з себе дорогий смокінг і перевдягаючись у зручну штурмову тактичну форму. — Бастьян дав нам сорок вісім годин на переказ перших десяти мільйонів. Він упевнений, що затис нас у лещата. Це наш єдиний шанс. Ми змусимо його грати за нашими правилами.

Максим розгорнув на столі три ноутбуки, його пальці буквально літали по клавіатурі, синхронізуючи дані з Томашем Новаком через зашифровані канали Чехії.

— План штурму готовий? — запитав Максим, не відриваючи погляду від монітора, де миготіли тривимірні супутникові карти Житомирщини.

— Так. Бастьяна ми не цікавимо як люди, ми для нього — лише гаманець. Поки його фінансові аналітики чекатимуть транзакції, ми маємо бути вже на місці.

Три кроки «Чистилища»

Вони розклали на столі схеми закинутої військової бази в житомирських лісах. Кожна деталь, кожне вікно старого радянського бункера здавалися одночасно і шансом на порятунок, і смертельною пасткою.

Крок перший: Повітряний коридор і «невидимка».

— Томаш підтвердив приватний борт, — швидко пояснював Денис, відмічаючи маршрут червоним маркером. — Ми летимо не в Київ, там у главку досі сидить щур Малика. Приземляємося на занедбаній цивільній смузі під Рівним. Звідти на підготовленому позашляховику з фальшивими номерами йдемо на Житомир. Офіційно нас немає в країні.

Крок другий: Цифрова завіса.

Максим витягнув із кейса кілька пристроїв розміром із сірникову коробку.

— Це портативні генератори частот. Коли ми підійдемо до бази, мій ШІ-модуль повністю випалить локальну мережу найманців. Вони втратять зв'язок із Парижем і не зможуть отримати екстрений наказ на ліквідацію заручників. Але це дасть нам максимум двадцять хвилин до того, як вони піднімуть тривогу вручну.

Крок третій: Юридичний щит та ліквідація синдикату.

— Ми не просто заберемо дітей, — Денис жорстко стукнув кулаком по столу. — Максим, запускай автоматичний злив даних із ноутбука Вернера. Усі рахунки Робера Бастьяна, естонця Міхаеля Сеппа та Алії Бекір мають піти на сервери провідних європейських ЗМІ та Інтерполу рівно через двадцять чотири години. Якщо ми загинемо в тому лісі, їхня імперія все одно згорить дотла. Вони мають знати, що ми граємо на знищення.

На межі фолу

— Ми граємо на межі, Денисе, — тихо сказав Максим, перевіряючи нічні приціли та глушники для їхніх автоматів. — Нас двоє проти цілого гарнізону відморозків.

— Ми завжди грали на межі, Максе, — Денис коротко, хижо посміхнувся, вперше за добу розслабивши плечі. — Але цього разу межа смертельна для них. Вони замахнулися на святе. На мою родину.

Вони чітко розділили ролі. Максим контролював технічний бік — перехоплення радіочастот найманців за допомогою ШІ-перекладача, глушіння камер та координацію з Томашем. Денис брав на себе вогневий контакт. Його завдання — зайти в бункер першим і стати живим щитом для дружини та дітей.

Наступні години пролетіли в шаленому, гарячковому темпі. Пакування зброї, фальшиві паспорти, перешивка ліній супутникового зв'язку. В головах спалахували десятки сценаріїв: провал, засідка, чергова зрада крота в Києві. Але в кожному з них була одна непорушна річ: вони не зупиняться.

Коли годинник показав дев'яту вечора, листок із фінальним планом операції «Чистилище» лежав на столі. Час вильоту, кодові слова, резервні точки відходу в разі поранення. Цей папір виглядав як вирок для синдикату «Архітектора».

— Вперед? — Максим підняв важкий рюкзак із обладнанням, і в його очах більше не було страху. Тільки холодний блиск цифрового мисливця.

— Вперед, — повторив Денис.

Двері в невідомість відчинилися. Сорок вісім годин вигаданого блефу для Парижа почали свій відлік. Але для Дениса існували лише його власні 24 години. Година до літака. Шість годин до кордону. І один, вирішальний штурм, який змінить усе.

📢 ЗВЕРНЕННЯ ДО ЧИТАЧІВ : Шановні читачі! Денис і Максим починають свій відлік. Попереду — закинута військова база в житомирських лісах, де найманці тримають у заручниках найдорожче. У наших героїв є лише 24 години, перш ніж Робер Бастьян зрозуміє, що його підло обвели навколо пальця в Парижі!

Як ви думаєте, чи вдасться Максиму заглушити зв'язок бази вчасно, і чи врятує Денис своїх дітей без допомоги зрадницького главку? Пишіть ваші коментарі, ставте лайки та додавайте книгу до бібліотеки! Ваша підтримка надихає на написання фінального, найвибуховішого штурму. Наступний розділ розставить усі крапки над «і»!