Розділ 95: Париж під прикриттям

Найважче — це грати роль розслабленого мільйонера, коли всередині тебе все кричить від люті. Одягнути смокінг, посміхатися вбивцям і тримати келих шампанського, знаючи, що кожна твоя помилка тут — це постріл у скроню твоїх дітей на іншому кінці континенту.

Нічний Париж зустрів їх холодним блиском мільйонів вогнів. Літак приземлився в аеропорту Шарля де Голля в повній таємниці. Денис дивився в ілюмінатор на залиту дощем злітну смугу. В його грудях пекла крижана рішучість. Вони з Максимом прибули сюди не як детективи й не як туристи. Вони зайшли в лігво головного звіра європейського синдикату.

Максим сидів поруч, напружено закриваючи ноутбук. На сервері вже були активовані їхні нові цифрові особистості, відшліфовані ШІ до ідеалу. Легенда була залізобетонною: Денис — корумпований магнат зі Східної Європи, який шукає куди сховати 20 мільйонів євро брудного кешу в обхід міжнародних санкцій. Максим — його цинічний фінансовий аналітик і геній кібербезпеки.

— Пам’ятай, Максе, — тихо кинув Денис, коли вони підходили до VIP-термінала. — Бастьян — параноїк. Він відчуває страх за кілометр. На кону не просто розслідування. Якщо ми схибимо хоч на слові, він віддасть наказ житомирським найманцям зачистити базу з моєю родиною.

— Я тримаюся, брате, — так само тихо відповів Максим. — Наші паспорти пройдуть будь-яку перевірку. Тільки не дивись на них так, ніби хочеш розірвати їм горлянки. Роби вигляд, що тебе цікавлять лише гроші.

Французька митниця пройшла без затримок. Елітні костюми від кутюр, дорогі годинники і заможний вигляд змусили прикордонників лише шанобливо кивнути. Бюджет, виділений Томашем Новаком через закриті фонди Інтерполу, дозволяв тримати фасад на найвищому рівні.

Провідник у пекло

У залі прибуття їх чекав худорлявий француз у дорогому, але пом'ятому пальті. Його рухи були нервовими, а очі постійно сканували натовп.

— Луї Делакруа, — представився він, швидко потиснувши руку Денису. Його долоня була вологою від поту. Луї був посередником нижчої ланки — людиною, яка жила в постійному жаху між великими грошима і кулею в потилицю.

Коли вони сіли в орендований чорний Bentley, Луї нервово заблокував двері й повернувся до Дениса:

— Месьє, ви божевільні, що прилетіли так швидко. Робер Бастьян не зустрічається з людьми з вулиці. Його служба безпеки вже вивернула ваші біографії навиворіт. Зараз вони перевіряють походження ваших мільйонів.

— Нехай перевіряють, — холодно відрізав Денис, дивлячись на Ейфелеву вежу, що миготіла вдалині. — Мої гроші пахнуть кров'ю і нафтою — саме так, як любить Бастьян. Скажи його людям, що якщо їм не потрібні двадцять мільйонів євро, я відвезу їх у Марсель.

Луї ковтнув слину, уражений такою жорсткою впевненістю.

— Гаразд... Сьогодні вночі буде перший етап. Закритий клуб «L’Obsidienne». Офіційно — це підпільне казино для еліти. Насправді — фільтр Бастьяна для перевірки нових гравців.

Гра на виживання в «L’Obsidienne»

Клуб зустрів їх важким ароматом сигарного диму, кришталем і приглушеним червоним неоном. Тут збиралися люди без облич та імен — тіньові банкіри, торговці зброєю, корумповані політики.

За оксамитовою стійкою бару на них чекав Жак Море — права рука Бастьяна. Чоловік із манерами дипломата і безжальним поглядом серійного вбивці.

— Месьє Денис? — Жак повільно окинув капітана оцінюючим поглядом. — У нашому бізнесі випадкові люди довго не живуть. Робер цінує партнерів, які вміють ризикувати, але тримають розум холодним. Доведіть свою спроможність.

Жак кивнув у бік VIP-столу для рулетки, де мінімальна ставка починалася з п'ятдесяти тисяч євро. Це був не просто іспит на гроші. Це була психологічна дуель. Бастьян дивився на них через приховані камери, аналізуючи міміку, пульс і реакцію на стрес.

Денис сів за стіл. Навколо стояла озброєна охорона клубу. Кожна секунда здавалася вічністю. В його голові стукала одна думка: «Десь у житомирському лісі моя донька і син сплять на бетонній підлозі під прицілом автоматів». Але зовні Денис залишався крижаною брилою. Він кидав на сукно фішки, не здригнувшись ні єдиним мускулом, коли програвав суми, на які можна було купити квартиру в Києві.

Максим тим часом увімкнув ШІ-дешифратор, прихований у його окулярах. Він сканував внутрішню мережу казино, перехоплюючи радіообмін охорони та вираховуючи IP-адреси, з яких велося спостереження.

До півночі гра закінчилася. Денис виграв три сотні тисяч, але навіть не посміхнувся. Він просто підвівся, подивився прямо в об'єктив прихованої камери під стелею і сухо сказав Жаку Море:

— Мені набридло грати в дитячі ігри. Або Бастьян виходить на зв'язок, або я забираю свої активи й розвертаю літак.

Жак Море на секунду притис пальця до навушника, вислухав тихий голос на тому кінці дроту, і його обличчя змінилося на поважне.

— Ви пройшли тест, месьє. Робер Бастьян чекає на вас завтра ввечері у своєму заміському маєтку під Парижем. Але попереджаю: якщо ви збрехали хоч в одному документі — живими ви звідти не вийдете.

Передчуття штурму

Повернувшись у готель «Le Royal Élysée», Денис і Максим зачинили двері й одразу вимкнули світло. Максим розгорнув на ліжку голографічну тактичну карту маєтку Бастьяна, яку він щойно зламав через сервери казино.

— Це не маєток, Денисе, це фортеця, — важко дихаючи, сказав Максим. — Периметр під охороною колишніх бійців французького Іноземного легіону. Камери, тепловізори, куленепробивні вікна. Якщо щось піде не так — Томаш Новак із Праги просто не встигне викликати французький спецназ. Нас ліквідують за дві хвилини.

Денис підійшов до вікна, дивлячись на нічні Єлисейські Поля. Він витягнув із кишені смокінга кубик лего і міцно стиснув його в кулаці.

— У нас немає вибору, Максе. Завтра на зустрічі Бастьян підписуватиме транзакцію на ліквідацію бази в Україні. Вони хочуть замести сліди. Ми маємо перехопити його цифровий підпис і заблокувати наказ до того, як найманці натиснуть на гачки.