Розділ 93: Сліди на міжнародному рівні

Коли державні кордони стають ширмою для вбивць, закон перетворюється на порох. Ти можеш виписати сотню міжнародних ордерів, але єдине, що справді має вагу, коли твої діти в полоні, — це гарячий метал у твоїй руці та холодний розрахунок у голові.

Ранок після розгромного рейду в київській промзоні виявився сірим і безнадійним. Конспіративний підвал заводу просяк запахом кави, пороху та відчаю. Максим уже дванадцяту годину поспіль не відривався від моніторів, вивертаючи навиворіт трофейний телефон Малика. Його пальці буквально літали по клавіатурі.

Денис стояв біля стіни, розглядаючи знімки з камер спостереження. На його обличчі залягли глибокі тіні від недосипу, а в кишені куртки він досі стискав той самий кубик дитячого лего.

— Є! Я пробив проксі-сервер, з якого Малик отримав фотографію твоїх відчинених дверей, — раптом вигукнув Максим, змусивши Дениса здригнутися. — Сигнал ішов не з Києва. Фінансування операції з викрадення, оренда конспіративних адрес і оплата найманців координувалися з Чехії.

— Хто за цим стоїть? — Денис опинився біля напарника за секунду.

— У криптогаманцях випливає одне ім'я — А. Вернер. Людина-привид. Офіційно — чеський меценат і ресторатор, неофіційно — головний банкір «Архітектора». Саме він тримає общак, з якого платять викрадачам твоєї родини, Денисе. Якщо ми візьмемо його за горло — ми дізнаємося, де твої діти.

Максим підняв очі на напарника:

— Денисе, у нас у главку досі сидить зрадник, який злив Малику наш фургон. Якщо ми почнемо оформлювати офіційне відрядження через Інтерпол, щур попередить Вернера за п'ять хвилин.

— Значить, ніякого офіційного відрядження, — відрізав Денис, згрібаючи зі столу зброю. — Летимо як туристи. Візьмемо Вернера без зайвого галасу. Якщо система згнила, ми працюватимемо поза системою.

Прага: Неонове лігво

Через добу вони вже виходили з термінала аеропорту імені Вацлава Гавела. Прага зустріла їх похмурим небом і готичним холодом. На закритій парковці їх чекав Томаш Новак — єдиний оперативник чеської поліції, якому Денис міг довіряти після спільної операції три роки тому.

— Вернер не просто бізнесмен, Денисе, — тихо говорив Томаш, ведучи машину крізь вузькі вулички Старого міста. — Він володіє нічним клубом «Silver Dragon» у самому центрі. Це легальне прикриття. Насправді там зливаються мільйони брудних грошей з усієї Східної Європи. Охорона — колишні бійці спецслужб. Туди не зайти з обшуком без залізобетонних санкцій, яких у вас немає.

— Мені не потрібен обшук, Томаше, — холодно відповів Денис, перевіряючи прихований під курткою пістолет. — Мені потрібен сам Вернер. Живим.

Клуб «Silver Dragon» зустрів їх важким неоновим світлом, гучним басом і кришталевими люстрами. Денис і Максим увійшли під виглядом заможних іноземних гостей. Максим одразу налаштував приховану камеру в окулярах, скануючи обличчя через базу даних.

— Бачу ціль, — прошепотів Максим у мікрофон-петличку. — ВІП-ложа на другому ярусі, за склом.

Альберт Вернер — чоловік років п’ятдесяти з ідеальною сивиною на скронях і в дорогому смокінгу — спокійно пив колекційне вино, оточений трьома озброєними охоронцями. Він виглядав як бог цього підпільного світу.

Денис не збирався чекати, поки Вернер доп’є вино. Погляд капітана зустрівся з поглядом чеського банкіра крізь скло ложі. Вернер на секунду завмер. Його професійна інтуїція спрацювала миттєво — він упізнав Дениса за орієнтуваннями, які йому скинув київський «щур».

Полювання в лабіринтах

У ту ж мить у клубі спалахнуло червоне світло тривоги, а музика обірвалася.

— Нас засікли! Охорона, до бою! — крикнув Максим, вихоплюючи зброю.

Вернер кинув келих і кинувся до чорного виходу, що вів на дах та підземні паркінги. Його головорізи перегородили Денису шлях, відкривши вогонь на ураження. Зала вибухнула криками натовпу, кришенням кришталю та дзеркал.

Денис діяв на чистому адреналіні. Перший охоронець отримав кулю в плече, другого Денис перекинув через барну стійку, пробиваючи собі шлях до сходів.

— Максе, перекривай підземний паркінг! — важко дихаючи, кричав Денис у гарнітуру, наздоганяючи Вернера на темних службових сходах.

Він вискочив на залите дощем подвір'я саме в мить, коли Вернер заскакував у броньований чорний «BMW». Двигун заревів, колеса свиснули по мокрому асфальту, але дорогу німецькому авто перекрив важкий позашляховик Томаша Новака. Удар! Метал зім'явся з оглушливим брязкотом.

Вернер, закриваючи закривавлене обличчя, спробував виповзти з розбитої машини, але дуло пістолета Дениса вже вперлося йому прямо в перенісся.

— Гру закінчено, Вернере, — процідив Денис, і краплі празького дощу стікали по його напруженому обличчю. — Ти зараз розповіси мені все. Кожну адресу. Бо мені плювати на закони Чехії, я шукаю своїх дітей.

Ноутбук смерті

За годину в глибокому підвалі безпечної квартири Томаша Новака на стіл ліг розкритий ноутбук Вернера, який Максим встиг вихопити з машини. Банкір, закований у важкі кайданки, мовчки спостерігав за роботою хакера, усвідомлюючи, що його міжнародна недоторканність щойно випарувалася.

— Денисе... тут сотні зашифрованих файлів, — Макс підняв очі, і в них вперше за довгий час з'явилася надія. — Тут контракти, рахунки, але головне — архівація повідомлень із Києвом. Три години тому Вернер погодив транзакцію на оплату «охорони об’єкту №2» на околиці Житомира.

Денис схопив Максима за плече:

— Локація є?!

— Так. Координати забиті в глухому лісовому заповіднику. Там стара закинута військова база. Твою сім'ю тримають там, Денисе. Під охороною найманців Малика.

Денис повільно повернувся до Вернера. Чеський банкір криво посміхнувся розбитими губами:

— Ти дізнався координати, капітане. Але там професійні вбивці. Вони мають наказ: якщо ти з'явишся на горизонті — об'єкт №2 буде ліквідовано. Ти не встигнеш.

Денис нахилився до самого обличчя Вернера, і його голос прозвучав як вирок:

— Я встигну. А от твій «Архітектор» не встигне сховати залишки своєї імперії. Бо тепер я повертаюся додому. І це буде останній бій.