Розділ 92: Засідка

  Коли ти полюєш на вовка, не намагайся перехитрити його на його ж стежці. Замани його туди, де він почуватиметься господарем, і тільки тоді спускай гачки. Але пам’ятай: поранений звір завжди б’є туди, де немає броні.

Ніч розлилася над дніпровською промзоною важкою, маслянистою темрявою. Крижаний вітер з ріки зі свистом гуляв між іржавими залізобетонними конструкціями занедбаного судноремонтного заводу. Шелестіло мокре листя, десь далеко вила зграя бродячих псів. Ідеальне місце для того, щоб сховати брудні гроші або чиєсь тіло.

Біля напівзруйнованого ангара, де під виглядом закритого рейву нова еліта підпілля влаштувала опорний пункт, стояли дорогі тоновані позашляховики. Всередині гупали важкі баси, маскуючи звуки підрахунку каси від нічних перегонів та онлайн-казино.

За двісті метрів, у кабіні непримітного вантажного фургона, Денис і Максим вслухалися в радіоефір. На обличчі Дениса грав жорсткий, майже хижий відблиск монітора.

— Сигнал пішов, — тихо сказав Максим, стукаючи по клавіатурі. — Я злив у главк СБУ фальшиве орієнтування, що ми готуємо хід на Позняках. Якщо наш «щур» спрацював, Малик упевнений, що ми зараз на іншому кінці міста.

— Він тут, — Денис поправив тактичні рукавиці й перевірив хід затвора пістолета. — Його «Мерседес» заїхав у контур п'ять хвилин тому. Сьогодні ми переламаємо хребет його новій структурі.

Максим збільшив чутливість спрямованого мікрофона. Крізь глухі баси пробився знайомий, упевнений голос Малика:

«...завтра перша партія крипти йде на Прагу. Після цього відкриваємо три зали в центрі. Капітанчик Денис зараз шукає вітру в полі на лівому березі, так що працюйте сміливо».

Денис криво посміхнувся. Його пастка закрилася.

— Всім групам, — скомандував він у гарнітуру. — Працюємо жорстко. Малика брати тільки живим. Погнали.

Пекло в ангарі

Штурм почався без попереджень. Максим натиснув кнопку — і портативний РЕБ повністю випалив мобільний зв'язок та радіосигнали в радіусі кілометра.

Бах! Бах!

Важкі металеві двері ангара вилетіли всередину від підривних зарядів. Слідом полетіли світлошумові гранати, перетворюючи темряву на засліплююче біле пекло. Спецназ діяв як єдиний механізм. Крики, гуркіт, звуки тіл, що падали на бетон, гублячи зброю та пачки грошей.

Денис ішов першим, тримаючи під прицілом сектора. Він шукав очима лише одну людину. Повз нього вели заламаних кур'єрів, дрібних дилерів та нових мажорів, які ще хвилину тому вважали себе господарями Києва. Але Малика у залі не було.

— Денисе! Задній вихід, офісні приміщення! — крикнув Максим у навушник, відстежуючи тепловізори. — Туди хтось біжить!

Денис рвонув крізь лабіринт залізних решіток. Вибив плечем двері службового кабінету і застиг. Вікно на дах було вибите, шматки скла ще сипалися на підлогу, а в нічному небі світив холодний місяць. На столі стояв недопитий чай, від якого йшла пара, а поруч... лежав увімкнений телефон.

Привіт від «Архітектора»

Денис підскочив до столу, важко дихаючи від люті. На екрані мобільного світився відкритий чат. Надіслано тридцять секунд тому.

«Ти непогано зіграв із фальшивим витоком, капітане. Справді непогано. Але я дізнався про твою засідку не від свого щура, а з твоїх власних очей — твій фургон зняла моя зовнішня охорона ще годину тому. Ти думав, що затис мене? Ні, Олександре. Поки ти штурмуєш порожні стіни, ми міняємо адресу для твоїх дітей. Наступного разу грай розумніше. Рахунок 1:0 на мою користь».

Денис з розмах заїхав кулаком у стіну. Шматки штукатурки полетіли на підлогу. Малик не просто втік — він прорахував його. Він виявився набагато розумнішим і небезпечнішим за свого колишнього боса Осадчука.

До кабінету забіг Максим, тримаючи автомат напереваги. Побачивши порожню кімнату і розбиту стіну, все зрозумів без слів.

— Він знову вислизнув... Як?

— Він знав про фургон, Максе, — тихо, майже пошепки промовив Денис. Його голос тремтів від надлюдської напруги. — Він контролював периметр краще, ніж ми. І він знає, що я шукаю сім'ю. Він грається зі мною.

Нова епоха полювання

На вулиці нічний вітер розносив запах гару та порохових газів. Спецназівці пакували затриманих у автозаки. Для рапортів керівництва це був грандіозний успіх — ліквідовано верхівку нового клану. Але для Дениса це була нищівна поразка.

Максим підійшов до напарника, який мовчки дивився на чорну воду Дніпра.

— Що далі, брате? Він знає наші методи. Він пересидить тиждень і збудує нову мережу. Крім того, у нас в главку все ще сидить щур, якого ми так і не вирахували.

Денис повільно повернувся. В його очах більше не було розпачу. Тільки сухий, розпечений до білого калу вогонь.

— Це добре, що він такий розумний, — процідив Денис, стискаючи в кишені кубик дитячого лего. — Буде приємніше ламати йому хребет. Малик думає, що виграв перший раунд. Але він припустився однієї помилки.

— Якої? — запитав Максим.

— Він залишив мені свій телефон. Максе, бери цей апарат. Мені байдуже як — через супутники, через празькі сервери, через чорта лисого — але ти маєш витягнути звідти локацію, з якої надходили фото моєї квартири.

Максим узяв мобільник, і на його обличчі з'явилася жорстка посмішка:

— Зроблю. За ніч виверну його навиворіт.

— От і добре, — Денис подивився в темряву промзони. — Велика чистка закінчилася. Почалася війна на знищення. І наступного разу я стрілятиму без попередження.

💡 «Малик виявився геніальним тактиком і залишив Денису зухвале повідомлення. Але він припустився помилки — кинув свій телефон. Як ви думаєте, куди приведуть Дениса зашифровані координати з цього мобільника? Пишіть ваші здогадки, фінал цієї кривавої гри вже близько!»