Розділ 89: Полювання в Парижі

Париж не пробачає помилок. Це місто вогнів для туристів, але для нас — це лабіринт із мокрих дахів, холодного заліза та зрад, загорнутих у дорогий шовк.

Французька столиця зустріла їх не романтикою, а крижаною осінньою мрякою. Дощ стікав по склу таксі, розмиваючи неонові вивіски кафе у криваві плями. Денис і Максим мовчали. У кожного під курткою — важка сталь, а в навушнику — сухий голос координатора Інтерполу.

— Осадчук у «Hotel de Crillon», — прошепотів Максим, не відриваючи очей від планшета. — Номер 402. Він замовив приватний джет на шосту ранку. Якщо ми не візьмемо його за наступні тридцять хвилин, він розчиниться в небі над Атлантикою.

— Він не просто втече, Максе, — Денис перевірив затвор. — Він забере з собою коди до «Архітектора». А без них вся наша «Велика чистка» — це просто струс повітря.

Осадчук був не просто бандитом. Колишній розвідник, майстер маніпуляцій. Людина, яка навчила «Архітектора» всьому, що той знає.

Тіні на Єлисейських Полях

Готель дихав розкошами. Запах дорогого тютюну та старої деревини. Максим залишився в машині, зламуючи камери поверху, а Денис, накинувши довгий плащ, увійшов через службовий вхід.

— Він виходить, — голос Максима в навушнику здригнувся. — Денисе, він не один. З ним двоє професіоналів із «Легіону». Вони не будуть здаватися.

— Прийнято. Перекривай ліфти.

Денис завмер у ніші коридору. Кроки. Важкі, впевнені. Осадчук йшов, поправляючи манжети білосніжної сорочки. Він виглядав як мільярдер на відпочинку, але в кишені його піджака лежав пристрій, здатний обнулити банківські рахунки половини чиновників України.

Момент істини під дощем

Вони вийшли через задній двір, де вже чекав тонований «Мерседес». Дощ посилився, створюючи завісу, яка була на руку обом сторонам.

Денис виступив із темряви підворіття саме в ту мить, коли Осадчук торкнувся ручки дверей.

— Monsieur Osadchuk, — голос Дениса був холоднішим за паризьку осінь. — Ваша екскурсія закінчена. Пора повертатися додому. На вас там дуже чекають... у камері без вікон.

Охоронці зреагували миттєво, але Максим уже встиг дистанційно заблокувати двері автівки, створивши секундне замішання. Денис діяв на інстинктах: удар у щелепу першому, підсічка другому. Брязкіт металу об асфальт. Короткий спалах болю в плечі — ніж одного з легіонерів пройшов по дотичній.

Осадчук не рухався. Він спокійно дивився на Дениса, і в його погляді не було страху. Тільки жаль.

— Капітане, ви так намагаєтеся врятувати світ, який вас уже продав, — тихо сказав він українською. — Ви думаєте, Олександре, що ви мисливець? Ні. Ви — наживка.

Квиток в один кінець

Максим під’їхав на їхній машині, вискакуючи з-за керма. За кілька секунд руки Осадчука були стягнуті пластиковими стяжками. Французька поліція вже перекривала квартал синіми маячками.

— Усміхніться для Інтерполу, — кинув Максим, закидаючи Осадчука на заднє сидіння.

— Думаєш, це фінал? — Осадчук повернув голову до Дениса, коли машина рушила геть від Єлисейських Полів. — Ти взяв мене, але ти залишив свою сім'ю в Києві без захисту. «Архітектор» не прощає затриманих рейсів.

Денис відчув, як серце пропустило удар. Він глянув на телефон — жодного повідомлення від дружини за останні три години.

— Максиме, жени в аеропорт. Нам треба бути вдома ще вчора! — вигукнув Денис.

Париж залишався позаду, блискаючи вогнями, які тепер здавалися Денису розпеченим вугіллям. Він тримав у руках велику рибу, але ціна, яку він міг за це заплатити, щойно зросла до небес.

💡 ,,Осадчук натякнув на небезпеку для сім'ї Дениса. Як ви думаєте: це блеф злочинця, щоб виграти час, чи сім'я дійсно в заручниках? Пишіть ваші думки, я виберу найкращу версію для 90-го розділу!"