Розділ 81: Казино в підвалі стадіону

Гроші не пахнуть? Брехня. Гроші, зароблені в підпіллі, пахнуть сирістю бетонних стін, адреналіновим потом і дорогим коньяком, яким заливають залишки совісті.

Ніч над Києвом була липкою і важкою, наче перед грозою. Повітря застигло, але під трибунами старого стадіону життя пульсувало в іншому ритмі — брудному, цинічному, прихованому від очей пересічних перехожих.

Денис стояв у затінку масивної бетонної колони. Його погляд був прикутий до непримітних залізних дверей службового входу. Максим поруч перевіряв зашифрований канал зв'язку.

— Групи на позиціях, — прошепотів Максим. — Глушилки активовані. Камери стадіону ми «зациклили» — картинка для охорони не міняється вже п'ять хвилин. Твій сигнал?

Денис глянув на годинник. 23:00. Час, коли великі гравці вже зробили перші ставки.

— Тільки без «ковбойства», — тихо попередив він команду. — Нам потрібні документи та сервери, а не дірки в стінах. Але якщо почнуть ворушити стволами — дійте на випередження.

Спуск у пекло

Вони зайшли безшумно. «Своя людина» вже відімкнула магнітний замок. Гвинтові сходи вели в саму глибину стадіону. Тут пахло пилом, старою фарбою і вологою. Десь у темряві методично капала вода, відбиваючи секунди до початку штурму.

Що глибше вони спускалися, то виразнішим ставав контраст. Глухий гул музики, приглушений сміх і той самий специфічний шелест пластикових фішок, який ні з чим не переплутаєш.

Денис підняв кулак — знак «Завмираємо».

— На три, — видихнув він. — Один... два...

Вибух

Тріск! Двері вилетіли з петель під ударом тарана.

— Поліція! Всім на підлогу! Руки за голову!

Приміщення вибухнуло хаосом. Світло потужних ліхтарів розрізало густий сигаретний дим. За зеленим сукном столів сиділи люди, чиї обличчя завтра могли б прикрашати обкладинки ділових журналів. Дівчата у вечірніх сукнях верещали, охоронці кидалися до зброї, але миттєво опинялися під прицілом.

Один із «биків» спробував прорватися до запасного виходу. Максим спрацював як професійний гравець у регбі: короткий замах, удар плечем, і охоронець «виключився» ще до того, як торкнувся бетонної підлоги.

— Один готовий! — прохрипів Максим, застібаючи наручники.

Елітарний бруд

Денис пройшов у центр зали. Тут було все: шість столів для покеру, дві німецькі рулетки, бар із напоями, ціна яких дорівнювала річній зарплаті вчителя. Але його увагу прикували монітори на стіні. На них транслювалися десятки інших «точок» по всьому місту.

Це був не просто гральний дім. Це був комутатор.

— Максим, ноутбук адміністратора! — скомандував Денис.

Пальці Максима затанцювали по клавішах.

— Ого... Денисе, подивись на це. Тут база «VIP-клієнтів».

Денис нахилився до екрана. Прізвища миготіли перед очима: судді, депутати, чиновники з міністерств. Ті самі люди, які вдень виступали за законність, вночі програвали тут мільйони, зароблені на відкатах.

Лисий чоловік у сірому костюмі, якого щойно притисли до столу, зухвало посміхнувся:

— Ви нічого не доведете, капітане. Це просто закритий клуб. Ми... розважаємося.

Денис підійшов впритул, дивлячись йому прямо в зіниці. Лід у його погляді змусив чоловіка здригнутися.

— Ви не розважалися. Ви продавали державу по шматках, роблячи ставки на чужі життя. Сьогодні ваш ліміт вичерпано.

Ланцюгова реакція

— Сейфи розкрити! Все — під протокол і відеокамеру! — голос Дениса лунав над залою як вирок. — Максим, що з віддаленим сервером?

— Вони намагаються стерти дані через Франкфурт, — Максим стиснув зуби від напруження. — Але я «сів їм на хвіст». Відправляю запит на дзеркальне копіювання. Якщо встигнемо — у нас буде вся їхня мережа.

За тридцять хвилин приміщення заповнили групи документування. Гроші пакували в мішки, карти та фішки вилучали як речові докази. Затриманих виводили по двоє, закриваючи їхні обличчя від камер куртками.

Денис вийшов на порожній стадіон. Нічне повітря здалося йому неймовірно чистим після задухи підземелля.

— Один вузол розв'язали, — Максим підійшов до нього, закурюючи. — Але ти бачив імена. Вони почнуть кусатися. Це не просто бандити, це люди з мандатами.

Денис підняв комір плаща, дивлячись у темне небо.

— Нехай кусаються. Ми щойно забрали у них гаманець. Тепер вони стануть нервовими. А нервові люди роблять помилки.

Вітер пронісся трибунами, змушуючи прапор над ареною затріпотіти.

— Це була тільки розминка, Максе. Справжні господарі гри сидять вище. І вони вже знають, що ми йдемо по них.

Список клієнтів у руках Дениса. Як ви думаєте, чи наважиться він опублікувати прізвища тих, хто керує країною вдень і грає в підпіллі вночі? Чи система спробує ліквідувати Максима, щоб видалити дані з сервера? Пишіть ваші теорії в коментарях!»