Розділ 79: Кріт у системі

Найнебезпечніший ніж — той, що в руках у друга. Бо ти ніколи не одягаєш бронежилет, коли повертаєшся до нього спиною.

Список, який вивів на екран Максим, був не просто переліком імен. Це був некролог для ілюзій Дениса. Шановані меценати, екс-міністри з орденами на дорогих піджаках, засновники фондів, які щонеділі повчали країну моралі з екранів ТБ.

За фасадом патріотичних гасел ховалася паралельна держава — ідеально змащений механізм із власними судами, каральними загонами та валютою, замішаною на людській крові.

— Це не просто мафія, Денисе, — голос Максима тремтів від люті, а пальці гарячково літали по клавіатурі. — Це ракова пухлина четвертої стадії. Вона проросла крізь кожен кабінет у цій країні.

Він натиснув клавішу, і на величезному моніторі ожило відео. Ресторан у центрі Києва, вишуканий кришталь, вино за ціною автомобіля. П’ятеро чоловіків обговорювали долі тисяч людей так, ніби замовляли десерт. Генерал, олігарх і діючий високопосадовець — вони спокійно домовлялися про «фізичне усунення» тих, хто заважає їхньому бізнесу.

— А ось і він, — Максим збільшив зображення чоловіка на чолі столу. — Адвокат Ігор Котов. Жодних лімузинів, жодної охорони на виду. «Сірий кардинал». Він координує кожну кулю і кожен хабар.

Денис відкинувся на спинку крісла, відчуваючи, як у скронях починає стукати важкий молот адреналіну. Все, що вони робили до цього, було дитячою розминкою. Тепер вони замахнулися на саме серце системи.

Щур у стінах

План захоплення здавався бездоганним. VIP-клуб, рівно дві хвилини на «захоплення — ізоляцію — вивіз». Максим прорахував коййжен крок, кожен датчик руху. Денис особисто перевірив зброю групи — кожен патрон був на своєму місці.

Але за годину до штурму повітря в управлінні стало важким, як рідка ртуть. Денис відчув це своїм шостим чуттям — тим самим, що рятувало його в засідках під Бахмутом і в темних підворіттях промзон. Щось було не так. Занадто тихо. Занадто спокійно.

Коли спецгрупа вибила двері VIP-залу, їх зустріла лише мертва порожнеча і недопитий келих віскі на столі. Лід у ньому навіть не встиг розтанути. Об’єкт зник за мить до їхньої появи. Його попередили.

— Повторюю, на місці порожньо! — пролунав у рації розгублений, майже наляканий голос оперативника. — Камери зафіксували вихід через чорний хід за три хвилини до нашого штурму.

Максим зірвав навушники й з силою ударив кулаком по столу, ледь не розтрощивши клавіатуру.

— Це неможливо! Доступ до маршруту був лише у внутрішньої групи! У нас кріт, Денисе! Справжній, жирний щур, який злив наше життя Котову!

Лезо в спині

Денис мовчав. Його погляд застиг на одній точці, де на стіні висіла стара фотографія їхньої команди. Та підозра, яка тижнями тліла десь у глибині підсвідомості, тепер вибухнула засліплюючим спалахом люті. Він знав, хто це.

Це була людина, з якою він ділив останній ковток води в рейдах. Той, хто прикривав його спину від куль і знав імена його батьків. Той, кому він довіряв більше, ніж самому собі.

— Максим, дай мені логи доступу до сервера адвокатської фірми, — голос Дениса став неприродно спокійним. Таким голосом зазвичай зачитують смертні вироки. — Зараз же.

За хвилину екран висвітив ім’я. Світ навколо Дениса ніби хитнувся і розлетівся на друзки. Він відчув, як серце пропустило удар, а потім забилося з подвоєною силою, розганяючи по жилах крижаний холод.

— Це він... — прошепотів Максим, не вірячи власним очам. — Але чому? Скільки коштує така зрада, Денисе?

— Справа не в грошах, Максе, — Денис повільно підвівся, і в його очах засвітився вогонь, якого Максим ще ніколи не бачив. Це був вогонь випаленої землі. — Справа в тому, що ляльководи вміють смикати за ті нитки, про які ми навіть не здогадувалися.

Остання молитва мисливця

Тієї ночі Денис не заплющив очей. Він сидів у кабінеті, дивлячись на мерехтливий вуличний ліхтар за вікном. На столі стояла холодна кава, поруч лежало досьє на того, кого він називав братом.

Він натиснув кнопку запису на диктофоні. Його голос звучав глухо, наче з-під землі:

— Це Савчук. Якщо ви слухаєте це — значить, мене вже немає, або я в дорозі до пекла. Справжні вороги не носять масок. Вони носять дорогі краватки, патріотичні значки та ваші посмішки. Вони керують тими, хто стріляє, сидячи в затишних ресторанах. Але я обіцяю: каскад не зупинити. Навіть якщо першою жертвою цього каскаду стану я сам.

Вранці Максим, з червоними від безсоння очима, приніс нові дані.

— Злив йшов через зашифрований канал Котова. Але я встиг поставити «маячок» на зворотний сигнал. Ми знаємо, де відбудеться їхня наступна зустріч. Денисе... він буде там.

Денис взяв свій пістолет, перевірив обойму й подивився на схід сонця. Небо над Києвом фарбувалося в колір запеченої крові.

— Йдемо до кінця, Максе. Навіть якщо в кінці нас чекає лише порожнеча.

«Війна з тінню закінчується тоді, коли ти сам стаєш тінню. Більше немає правил. Є лише мета і той, хто стоїть між тобою і нею».

Від автора:

Зрада прийшла звідти, де її найменше чекали. Хто цей "друг", що встромив ніж у спину Дениса? Як ви вважаєте, чи зможе Денис натиснути на гачок, коли побачить його в прицілі? Пишіть ваші версії в коментарях, 80-й розділ буде найважчим для Дениса Савчука!