Розділ 72: Хто керує грою

Розділ 72: Хто керує грою

У великій грі немає глядачів. Є лише гравці та фігури, які ще не зрозуміли, що їх збираються зняти з дошки.

Денис не вірив у випадковості. Коли флешки опинилися в аналітиків, він особисто замкнув двері лабораторії. У повітрі стояв запах озону, кави та металевий присмак полювання. Максим зник у цифровому світі, а Денис залишився в реальному — там, де кожен дзвінок міг бути фальшивим, а кожна тінь у коридорі — озброєною.

Минуло три години. Коли двері лабораторії нарешті відчинилися, Максим виглядав так, ніби щойно вийшов із зони бойових дій. Його очі горіли нездоровим, фосфорним блиском.

— Є контакт, Денисе. І це не просто корупція. Це архітектура хаосу.

У конференц-залі запала тиша, яку можна було різати ножем. На екрані розгорнулася цифрова павутина. Тисячі ліній сходилися в одну точку, в одну ідентичність. На самій верхівці піраміди висвітилося ім’я: Кирило Тарасов.

— Хто це? — запитав молодий оперативник Андрій, вдивляючись у фото на екрані.

З монітора на них дивився чоловік із обличчям, висіченим із граніту. Важкий погляд, ідеальний костюм і впевненість людини, яка купила собі право на безсмертя.

— Офіційно — «Меценат року», будівельний магнат і покровитель спорту, — Максим вивів список активів. — Неофіційно — диспетчер крові. Він тримає все: від підпільних боїв на виживання до транзитних рахунків, через які вимиваються гроші на допомогу дітям.

Денис підійшов ближче до екрана. Його кулаки мимоволі стиснулися.

— Я пам’ятаю його, — голос Дениса став низьким, небезпечним. — Десять років тому він стояв «на шухері» біля підпільного казино в підвалі. Тоді він був ніким. А тепер він — Сенатор?

— Ні, — Максим похитав головою. — Він не Сенатор. Він його права рука. Його голос у цьому місті.

Слабке місце

Денис розвернувся до команди. Його мозок працював як швейцарський годинник, відсікаючи зайві емоції.

— Ми не підемо в лоб. Ми вдаримо по тому, що він любить найбільше — по його легальному обличчю. «Благодійний фонд розвитку спорту». Це його пральна машина. Саме там брудні гроші стають «чистими» внесками.

Максим клацнув клавішею, відкриваючи приховану бухгалтерію.

— У них все в «хмарі». Якщо ми візьмемо їхні сервери під час рейду, у Тарасова не залишиться шляхів для відступу. Але діяти треба блискавично.

Рейд у «храм спорту»

Обшук почався тоді, коли в офісі фонду саме пакували звіти для податкової. Коли двері злетіли з петель, час для клерків зупинився. Папери розліталися білими птахами, юристи намагалися заблокувати ноутбуки, але Максим уже був у системі.

Денис особисто зайшов у кабінет головного бухгалтера. Це був чоловік у дорогому годиннику, який ще хвилину тому впевнено розповідав по телефону про «підтримку молодих талантів». Тепер він був схожий на здуту кульку.

— Я... я лише підписував, — заїкався він, дивлячись на ордер. — Мене змусили! Це все Тарасов!

Денис повільно розклав перед ним виписку з офшорного рахунку на Кайманах.

— Підписував за півмільйона доларів «премії»? — Денис нахилився до нього так близько, що бухгалтер відчув холод його погляду. — Слухай уважно. Або ти зараз даєш мені локацію Тарасова, або ти стаєш єдиним, хто сяде за ці мільйони. А ми обидва знаємо, що Тарасов не принесе тобі передачу в тюрму.

Бухгалтер зламався. Його впевненість витекла разом із потом на лобі.

— Завтра... вранці. Спорткомплекс на Троєщині. Там закрите «тренування». Він збирає верхівку, щоб обговорити погрози від вас. Вони думають, що там — їхня територія.

Перед боєм

Денис вийшов з офісу, коли на вулиці вже панували сутінки. У мішках оперів лежали сервери, документи та доля імперії Тарасова.

— Завтра вранці ми влаштуємо їм справжній «спорт», — кинув Денис Максиму, сідаючи в машину.

— Головне, щоб вони не забули, що ми граємо без правил, — відповів Максим, перевіряючи заряд спецзасобів.

Тієї ніччю штаб нагадував розтривожений вулик. Денис сидів біля вікна, дивлячись на вогні Троєщини. Десь там Тарасов пив дорогий віскі, впевнений у своїй безкарності. Він ще не знав, що його гра закінчилася в ту мить, коли Денис Савчук увійшов у ту кімнату.

«Найстрашніший ворог — не той, хто сильний. А той, кому вже нічого втрачати, крім своєї правди».

«Друзі, завтра — вирішальний раунд! Денис йде на територію ворога, де кожен боєць Тарасова — професіонал. Як ви вважаєте, чи зможе Денис взяти Тарасова живим, чи на Троєщині проллється перша велика кров? На

пишіть, чи готові ви до штурму!>>