Розділ 71: Полювання починається

Коли полювання починається на Печерську, важко зрозуміти, хто мисливець, а хто — здобич. Тут кулі замінюють компроматом, а замість крові тече чорнило на фальшивих ордерах.

Денис прокинувся о шостій, коли місто ще дихало передсвітанковим спокоєм. Після вчорашньої погрози про дружину сон став розкішшю, яку він не міг собі дозволити. Кожна хвилина бездіяльності здавалася йому подарунком для Сенатора.

У штабі пахло перепаленою кавою та озоном від працюючої техніки. Максим, не виходячи з цифрового трансу, налаштовував канали зв’язку. Поруч перевіряли спорядження двоє новачків — Ігор та Андрій. Їхні очі горіли азартом, який Денис бачив сотні разів. Азарт, який часто засліплює перед смертю.

Денис розгорнув карту Печерська. Його палець зупинився на скляній вежі «Лекс-Тауер».

— О дев’ятій там відчиняться двері. Ми маємо стати їхньою тінню ще до того, як вони вип’ють першу ранкову каву, — голос Дениса був сухим, як набій. — Фіксуємо кожне обличчя. Кожен кур'єр, кожна машина, що виїжджає з паркінгу — це нитка. Якщо потягнемо не за ту, вся мережа здригнеться і піде на дно.

— Я вже в системі камер «безпечного міста», — вставив Максим, не відриваючи погляду від монітора. — Задній двір і в'їзд у підземний паркінг у нас як на долоні.

Ігор, наймолодший із групи, нерішуче торкнувся кобури:

— Зброю в положення «готовність»?

Денис підняв на нього важкий погляд.

— Зброю в положення «невидимка». Ми йдемо на розвідку, а не на війну. Поки що. Якщо на Печерську пролунає хоч один постріл — Сенатор закриє справу одним дзвінком зверху. Працюємо чисто.

Щур у дорогому костюмі

Вони розосередилися. Денис і Максим залишилися в непримітному фургоні зв’язку. Екрани миготіли обличчями клерків та юристів. Раптом Денис подався вперед.

— Стоп. Хто це?

На екрані з'явився чоловік у дорогому, але злегка пом’ятому костюмі. Він постійно поправляв краватку й озирався на кожен звук клаксона.

— Степан Савчук, — Максим миттєво вивів досьє. — Офіційно — старший бухгалтер «Лекс-Тауер». Неофіційно — геній фіктивних банкротств. Три роки тому виплив у справі про відмивання коштів через благодійні фонди, але справу «загубили» в прокуратурі.

— Він нервує, — зауважив Денис. — Дивись, як він стискає портфель. Там щось важливіше за папери.

Савчук сів у чорний «Мерседес» і різко рушив з місця. Полювання почалося.

Підземні таємниці

Дві години стеження перетворилися на гру в «кішки-мишки». Савчук петляв провулками Подолу, тричі об’їжджав одне й те саме коло біля залізничного вокзалу. Він перевірявся.

— Він професіонал, — пробурмотів Максим. — Але ми використовуємо дрони. Він шукає хвіст на асфальті, а ми дивимось на нього з неба.

Зрештою, «Мерседес» пірнув у підземний паркінг старого бізнес-центру, який більше нагадував бетонний бункер.

— Це одна з «дір» Сенатора, — Денис дав сигнал команді. — Заходимо.

Вони увійшли через службовий вхід, використовуючи посвідчення спецвідділу. Охоронець спробував перепинити шлях, але Денис лише припідняв край піджака, демонструючи жетон і впевненість, яка діяла краще за кулю.

— Викличеш начальство — поїдеш разом із ними в СІЗО. Вибір за тобою.

Всередині офісу панувала стерильна чистота, але повітря було просякнуте запахом озону та страху. Максим миттєво підключив «зламник» до сейфа в кабінеті Савчука. Кілька секунд напруженої тиші — і замок клацнув.

Всередині не було золота. Там лежали пачки паспортів різних країн, незареєстрована готівка в євро і маленька чорна флешка з логотипом, який Денис уже бачив у Роттердамських звітах.

Денис підняв її двома пальцями, ніби тримав серце ворога.

— Це не просто дані, — тихо сказав він. — Це їхній вирок. Тепер ми маємо їхню кров на руках.

Точка неповернення

Поки оперативники пакували докази, Денис стояв біля вікна, дивлячись на Київ. Він розумів, що в цю саму секунду Сенатор уже знає про їхній візит. Система почне реагувати.

— Ми занадто близько до центру, Максе, — Денис обернувся до друга. — Тепер кожен наш крок — це або перемога, або ешафот.

Максим усміхнувся своєю кривою, «технарською» усмішкою:

— Значить, зробимо так, щоб ешафот збудували не для нас. На все воля Божа, але руки маємо тримати на затворах.

Денис передав флешку Ігорю.

— Бережи її як власне життя. Тут правда, за яку в цій країні вбивають поколіннями.

Сонце піднялося вище, висвітлюючи золоті бані соборів. Полювання почалося офіційно. І Денис знав: сьогодні Київ або очиститься, або поглине їх назавжди.

Друзі, полювання офіційно відкрито! Денис знайшов флешку, яка може знищити Сенатора, але чи встигнуть вони її розшифрувати до того, як Печерськ завдасть удару у відповідь? Як ви думаєте, чи не занадто легко їм дістався цей офіс? Можливо, це

ще одна пастка? Пишіть ваші теорії!»