Розділ 65: Останній раунд

***Фінальний удар не обов’язково має бути найсильнішим. Він має бути найточнішим.

Денис загнав машину у двір маєтку так, ніби він володів цим світом. Кожен рух був відточений: спокійний погляд у дзеркало, поправлений вузол краватки, під якою ховався мікрофон, і ледь помітне натискання на кнопку активації камери.

— Максе, як зв’язок? — прошепотів він, виходячи з авто.

— Картинка — 4K, звук чистий, як совість немовляти. Весь відділ СБУ вже дивиться це шоу в прямому ефірі. Не підведи, Варцабо.

Денис усміхнувся. Сьогодні він не був слідчим. Сьогодні він був «Олександром Варцабою» — людиною, яка привезла «Раді» квиток у безбідне майбутнє... або в камеру три на три.

Бенкет під час чуми

Всередині котеджу панувала атмосфера абсолютної безкарності. На столах — елітний алкоголь, у повітрі — запах дорогих сигар і ще дорожчої зради. Тут зібралися «пастухи», які звикли гнати народ, як отару.

— Вітаємо, Олександре, — промовив «Бізнесмен», вальяжно розкинувшись у кріслі. — Ви готові вкладатися в нашу стабільність?

— Я готовий вкладатися, якщо побачу, що мої гроші не зникнуть разом із першим-ліпшим обшуком, — холодно кинув Денис, сідаючи навпроти. Його погляд сканував кімнату.

І тут він побачив його. Прокурор Воронов. Той самий «золотий хлопчик», який ще вчора обіцяв із екранів телевізорів «посадити всіх корупціонерів». Зараз він сидів поруч із кримінальним авторитетом і спокійно перераховував відсотки від транзиту «чорного піску».

— Отакої, — пробурмотів Денис. — Тепер картинка стала повною.

Маски скинуто

Вони почали розкладати карти. Суми хабарів, імена в міністерствах, порти, через які йде контрабанда в Роттердам. Кожне слово Воронова було цвяхом у його власну труну. Максим у машині лише встигав ставити мітки: «Доказ №144», «Доказ №145».

— Ми захищаємо своїх, — підморгнув Воронов, підсуваючи Денису теку з підробленими дозволами. — У нас все схоплено від Києва до Ла-Маншу. Працюйте спокійно.

Денис повільно підвівся. Він дістав із кишені телефон, глянув на екран — передача даних завершена на 100%.

— Знаєте, панове, — сказав він, і його голос раптом змінився. Зник пафос «інвестора», з’явилася сталь слідчого Савчука. — Є одна проблема. Я не люблю ділитися. Особливо з тими, хто торгує країною в роздріб.

Воронов нахмурився.

— Що ти верзеш? Ти хто такий?

— Я — ваша технічна помилка.

У ту ж секунду двері котеджу вибухнули від ударів «тарана». Скло розлетілося на тисячі скалок.

— СБУ! ПРАЦЮЄ КОРД! ВСІМ НА ПІДЛОГУ! — крики розірвали тишу маєтку.

Початок великої війни

Денис стояв непорушно посеред хаосу. Він бачив, як обличчя Воронова стало сірим, як він намагався сховати теку під стіл, але спецназівець уже притискав його голову до дорогого паркету.

— Обережно з ним, — кинув Денис, проходячи повз затриманих. — У нього костюм дорожчий за мою квартиру. Буде шкода, якщо забрудниться в крові.

Надворі Максим уже чекав його, притулившись до капота.

— Це було красиво, Денисе. Весь Київ гуде. Файли пішли в мережу за протоколом «Мертвої руки» — видалити їх тепер неможливо нікому.

— Це лише перший рівень, Максе, — Денис закурив, дивлячись, як із маєтку виводять «верхівку» київської гілки «Ради». — Ми зрізали квіти, але корінь — там, — він вказав на захід.

— Роттердам?

— Роттердам. Тепер вони знають, що ми існуємо. І тепер вони не будуть нас лякати. Вони спробують нас знищити всіма силами.

Денис глянув на місто, яке прокидалося в променях холодного травневого сонця. Правда перемогла сьогодні. Але щоб вона перемагала завжди, йому доведеться стати ще швидшим і ще холоднішим.

— Їдемо, — сказав Денис. — Треба збирати речі. Наступна зупинка — серце Європи.

Хочеш вижити в системі — будь досконалішим за неї. І ніколи не бійся йти до кінця, навіть якщо там — темрява.

«Ми це зробили! Київська мережа впала, але чи вистачить у Дениса сил кинути виклик Архітектору в самому Роттердамі? Там у нього не буде підтримки КОРДу, лише Максим і власний розум. Як ви вважаєте, чи варто було Денису так ризикувати, чи краще було зупинитися на Воронові? Чекаю на ваші відповіді, попереду — найнебезпечніша подорож у їхньому житті!»