Розділ 28: Аналіз даних і контрзаходи

Командний центр був занадто тихим.

Тільки гул вентиляторів і холодне світло моніторів.

Денис стояв, спершись руками об стіл, і дивився на екран, але насправді бачив інше.

Іру.

Прив’язану.

Залякану.

Живу.

І таймер у голові:

48 годин.

— У нас немає часу на помилки, — тихо сказав він.

Макс не відповів. Його пальці вже бігали по клавіатурі.

Швидко.

Занадто швидко.

Наче він чекав цього моменту.

— Я заходжу в їхню мережу, — кинув Макс. — Але вони залишили “вікно” відкритим.

Денис підняв голову.

— Занадто легко?

— Саме так.

Пауза.

— Значить, нас ведуть.

Макс коротко кивнув.

— Але якщо не зайти — ми нічого не знайдемо.

— А якщо зайти — можемо втратити все, — відповів Денис.

І не тільки дані.

— Вибирай, — тихо сказав Макс.

— Уже вибрав, — холодно відповів Денис. — Заходь.

Екран мигнув.

Код побіг рядками.

Система відкрилася.

І одразу…

сигнал тривоги.

Червоний.

Різкий.

— Вони нас бачать! — різко сказав Макс.

— Веди далі! — відповів Денис.

— Це не просто доступ, це пастка!

— Ми вже в пастці!

Макс різко змінив алгоритм.

— Я обмежую слід, — швидко промовив він. — Але вони вже сканують нас у відповідь.

— Скільки часу?

— Хвилина… максимум дві.

— Вистачить.

На екрані з’явилась карта.

Темна.

З вузлами.

Багато.

Занадто багато.

— Це їхня мережа, — прошепотів Макс. — Вся.

Денис вдивився.

І знайшов.

K-17.

Точка блимала.

Активна.

— Ось вона, — тихо сказав він.

— Ні… — напружено відповів Макс. — Це не просто точка.

Пауза.

— Це вузол запуску.

Екран знову мигнув.

Нове вікно.

Відео.

Автоматично.

Без їх дій.

— Чорт… — прошепотів Денис.

Знову вона.

Іра.

Але тепер…

інша.

Поруч — таймер.

47:12:33

Зворотній відлік.

І голос.

— Ти швидко вчишся, Денис.

Холодний.

Спокійний.

Той самий.

— Але не достатньо швидко.

Відео змінилося.

Показало кімнату.

Деталі.

Кути.

Камери.

— Він дає нам підказку… — прошепотів Денис.

— Ні, — різко відповів Макс. — Він дає нам маршрут.

— Щоб ми прийшли.

— Саме так.

І тут…

екран почорнів.

Система зависла.

— Ні… — прошепотів Макс.

— Що сталося?

— Вони зайшли у відповідь.

Пауза.

— Глибоко.

Індикатори загорілися червоним.

Один за одним.

— Вони не просто нас бачать, — сказав Макс. — Вони копіюють усе.

— Відрізай!

— Пізно!

Денис різко вдарив по столу.

— Відключай все!

— Якщо зараз — ми втратимо дані!

— Якщо ні — втратимо більше!

Секунда.

Дві.

Рішення.

Макс натиснув.

Екрани згасли.

Тиша.

Глуха.

Важка.

— Що ми втратили? — тихо спитав Денис.

Макс не відповів одразу.

Подивився на чорний екран.

І сказав:

— Можливо… все.

Телефон Дениса завібрував.

Повільно.

Наче навмисно.

Він дістав його.

Нове повідомлення.

Він відкрив.

Фото.

Щойно зроблене.

Їхній командний центр.

Ззовні.

З високої точки.

І напис:

“Тепер ми бачимо тебе.”

Пауза.

І ще рядок:

“K-17. Приходь сам.”

Денис повільно підняв очі.

Подивився на Макса.

Довго.

— Ти казав, що це їхня мережа, — тихо сказав він.

— Так.

— Тоді скажи мені чесно…

Пауза.

— ми щойно її зламали…

чи вони зламали нас?

Макс мовчав.

Макс повільно провів рукою по волоссю, ніби намагаючись зібрати думки.

— Це не просто відповідь, — сказав він нарешті. — Це демонстрація контролю.

Денис мовчав.

Його погляд був спрямований на екран, який вже згас, але в голові все ще горіли ті самі кадри.

Іра.

Таймер.

Кімната.

— Вони дали нам занадто багато, — тихо сказав він.

— Саме це і лякає, — відповів Макс. — Так працюють ті, хто впевнений, що ти нічого не зміниш.

Пауза.

— Або ті, хто хоче, щоб ти пішов саме туди, куди потрібно їм.

Денис різко піднявся.

Підійшов до стіни, де висіла карта міста.

Позначки.

Лінії.

Старі справи.

Нові вузли.

Все почало складатися.

Надто добре.

— K-17 не випадковий, — сказав він, вказуючи на точку. — Це не просто місце.

— А що тоді?

— Центр уваги.

Макс звузив очі.

— В сенсі?

— В сенсі, що поки ми дивимось туди…

Пауза.

— щось відбувається в іншому місці.

Макс різко обернувся до комп’ютера.

— Чорт… якщо це так…

Він спробував знову підняти систему.

Але замість доступу отримав…

один файл.

Новий.

Його там не було раніше.

— Ти це бачиш? — напружено сказав він.

— Відкривай.

Файл відкрився миттєво.

Без захисту.

Без коду.

Всередині — список.

Імена.

Багато.

Знайомі.

Слідчі.

Судді.

Оперативники.

Денис завмер.

— Це…

— Це список, — тихо сказав Макс.

— Список чого?

Макс прокрутив вниз.

І зупинився.

— Список тих, хто вже під контролем.

У кімнаті стало холодніше.

Наче хтось відкрив вікно.

Але вікна були зачинені.

— Звідки це? — прошепотів Денис.