Розділ 13.4

- Діан, Діано! Прокидайся вже.

Мене хтось трусив, я чула знайомий голос. Мені було дуже важко прокинутися, але я відкрила очі та побачила Ігоря!! Що за трясця? Я нічого не розуміла, де я?

- Ти так довго спиш! Я снідати вже хочу!

- Що? - я дивилася на нього.

- Ти що взагалі вже з розуму зійшла?

- Чому я тут? Я була в лікарні в Іспанії.

- Ти дивна, серйозно. Вставай,  я хочу їсти.

Він вийшов з моєї кімнати, я піднялася та розуміла, що якось дивно почуваюся. Все навколо було чуже, то була не наша квартира. Де я? Я вийшла з кімнати та побачила його коханку у нас на дивані. Що за чортівня?

- Привіт, жінко. Я коханка твого чоловіка, Оксана. Пам'ятаєш, я розмовляла з тобою?

Вона була білявкою, у неї були гарні форми, струнка талія.

- Що Ви робите у нас вдома?

- Ти в мене вдома, йди готуй нам всім сніданок. Нам незабаром потрібно буде з Дашею їхати на тренування.

Й тут до нас вийшла Даша, вона побігла до Оксани та сіла на коліна. А потім почала обіймати її, чужу людину!

- Дашунь, ти що робиш? Я твоя мама, відійди від неї.

Вона глянула на мене та мовчала.

- Діан, тепер я її мама, ти у нас служниця. Ми з тобою домовилися, що якщо хочеш бачити свою доньку, то живеш у мене на таких умовах.

- Що? Ні, це не може бути реальністю, це не правда.

Я закричала та побігла у ванну кімнату, а потім глянула на себе в зеркалі та очманіла. Я була зігнута, моя рівна спина вже не була такою, як раніше, там стирчав горб. Це жахливо виглядало! Мабуть, я так і не наважилася на операцію?? А потім я відчула різкий біль та провалилася крізь підлогу. Я падала і не могла зупинитися, я побачила знайомі обличчя людей, які пролітали мимо.

Але ні за що не могла вчепитися, це було дуже страшно

- Діано, йди сюди, я допоможу тобі.  - чийсь голос звертався до мене.

І тут я впала на щось м'яке, а потім побачила у темряві силует, це був Руслан.

– Давай руку.

Я подала йому руку і він підняв мене та обійняв, стало знову тепло та добре. Я почала задихатися та потім різко зробила вдих!!

- Діано, прокидайтеся! - знову чийсь голос.

Я спробувала відкрити очі, цього разу це вийшло простіше, а потім яскравий денний світ осліпив мене. Я знову закрила очі, але потім  відкрила їх,  побачила біля себе Руслана.

- Моя кохана, все пройшло добре, ти велика молодець.

- Вітаю Вас з успішною операцією.

Медсестра посміхнулася до мене та підключила крапельницю.

– Все добре. - Руся стиснув мою руку.

- Через кілька годин уже можна буде їсти, а поки що пийте багато води. Думаю, що про Вас є кому піклуватися. -  вона вийшла з палати.

- Це вже точно не сон?

- Ти про що?

- Мені наснилося жахіття, неначе Ігор знову поруч, а я в нього працювала служницею.

- Ні, ти в реальності, це не сон. Я поруч, ніякого Ігоря немає і не буде вже. Ти моя королева, а не служниця.

- Русь, дякую тобі.

- Все вийшло, Діан.

- Так...

У мене потекли сльози, але це були сльози радості. Я й не чекала, що так все буде, я справді боялася, що щось піде не так.

– Все пройшло швидко?

- Діан, не дуже швидко, був момент коли ми могли втратити тебе. Серце почало зупинятися, я не міг тоді знайти собі місця. Але тебе врятували, це твоє друге день народження.

- Це жах...таки я могла вмерти, правда?

- Так, але все обійшлося, тому радій!! Я відразу зрозуміла, що той сон був тоді, коли я могла померти.

Але я відкинула дурні думки.

- А це тобі.

Руслан вручив мені знову букет та великого ведмедика.

- Ох, любий мій.

- З днем ​​народження, тебе !

Через три дні.

Моя спина трохи боліла після операції, але мені сказали у лікарні, що це нормально. Так ще буде тижнів зо три, таблетки пити поки не потрібно. По ідеї після двох місяців реабілітації та процедур вдома та в лікарні , біль має пройти повністю.

Ми вирішили побути в цьому місті хоча б тиждень, покупатися, оздоровитися. Ми відвідували кафе та ресторани, їздили на екскурсії та просто по місту. Руслан робив усе можливе для нас, моє лікування плавно перейшло у відпочинок. Звичайно ж я ходила щодня на процедури, але на розваги теж залишався час. Тиждень минув дуже швидко, ми всі відпочили та набралися сил , я розуміла, що мені й вдома треба буде робити ці всі вправи та їздити до нашої лікарні на процедури. Але я була готова до цього, не всі процедури були розслабляючими. Деякі були болючі, але я знала, що впораюся з цим.

Вдома. Осінь.

Ми переїхали з Дашею жити до Руслана, мала пішла до школи. Я працювала та проходила реабілітацію, Руслан теж працював та робив усе для нас із Дашею. Я повірила знову в кохання та саме головна, я повірила в саму себе. Мама теж не залишилася одна, до неї переїхав жити її кавалер, тому я була щаслива за неї. Наче все й налагодилося, я раділа цьому, це було розкішно.

Все життя промайнуло у мене перед очима як в тому сні, я думала, що це справді була реальність. Й дуже потім раділа, що то був таки сон, жахіття!! Весь цей час після операції у мене було дивне відчуття, але я не звертала на те увагу, думала , що це наслідки операції. Адже я проходила реабілітацію і це було нормально, що я не відчуватиму себе дуже добре.

Час минав дуже швидко, кожен з нас був зайнятий своїми справами. Я була повністю задоволена своїм життям, адже я навіть уявити собі не могла, що все так обернеться. Що я нарешті стану щасливою, Даша знайшла спільну мову з Русланом. Ми дійсно були як сім'я, я раділа коли бачила, як Даша бігла обійматися з Русланом, або як вони разом гралися. Він вчив з нею уроки, це була дуже мила картина, я обожнювала підглядати за цією солодкою парочкою.

- Дуже смачно, люба, дякую.

- На здоров'я.

Я поцілувала Русю в губи, а він обійняв мене за талію та пригорнув до себе.