Розділ 13.3

Здавалося б, що всі негаразди вже закінчилася, але ні. Наступного ранку в мене дуже сильно почала боліти спина, я вже й пігулок напилася, але нічого не допомагало.

- Та що ж це за напасть така?

- Тобі треба було одразу їхати до лікарні та лікуватися, лікар тобі ж сказала, що біль буде і надалі.

 Руслан сидів поруч.

- Коли Русь? Ти ж сам бачиш скільки було проблем, я не мала змоги поїхати.

- Тепер треба брати себе в руки та їхати. Немає часу на те, щоб жалітися та страждати, треба діяти, Діан.

- Я їй теж давно говорила, що треба все кидати та їхати.

Мама підійшла до нас у кімнату.

- Мам, давай не починай.

Я була зла, бо дуже боліло, але я надіялася на дію пігулок.

- Я посиджу з нею. - Руслан хотів заспокоїти мене.

- Добре, я піду Дашу годувати.

- Ти чому сердишся? Усі тобі хочуть тільки добра.

– Я розумію, Русь. Вибачте мені, але нереально сильно болить, тому я вже не можу терпіти.

- Це логічно, адже ти говорила, що біль повертається, коли ти багато нервуєш. Ігор усе зробив для того, щоб ти нервувала, хочеться йому ще раз у ріпу врізати!

- Думаю, що йому й так там не солодко , тож давай не будемо про нього.

- Добре, моя люба. Тримайся, я поруч.

Він узяв мене за руку та ніжно погладжував її.

- Нічого страшного, зараз біль пройде.

Я прийняла іншу позу та дивилася на Руслана.

- Русь, скажи мені, чому ти це все терпиш?

- Що? – він здивувався.

- Навіщо тобі мої проблеми, я ж каліка.

- Ти що зовсім вже й з глузду з'їхала? Тобі теж потрібний буде психолог, мабуть.

- Ну, а якщо серйозно? Ти ж сам бачиш, що у моєму житті стало купа проблем. З Ігорем вирішилося, то тепер біль повернувся.

- В тебе вже й так був біль, але ти як завжди вирішила тягнути до останнього, так? Все мине, ми вилікуємо тебе. Тому коли стане краще, починаємо збирати речі та всі їдемо за кордон, на лікування.

- Тобто?

- Діан, досить уже, треба наважитися та поїхати, це твій шанс на щасливе життя.

- Але ж лікар сказала, що не все може піти по плану, є ризик того... - я запнулася.

- Що?

- Того, що я не виживу.

Руслан побілів, бо я йому не розповідала про цей нюанс.

- Це вона так тобі сказала?

- Так, лікар. Тому я не наважувалася.

- Чому ти одразу мені не розповіла?

- Так а що б це вирішило?

- Можливо ми б знайшли іншу лікарню, де будемо впевнені в тому, що там тебе вилікують та дадуть стовідсоткову гарантію.

- Це й так дуже престижна лікарня, сто відсотків гарантії ніхто не дає, хіба ти не знаєш цього?

Він зітхнув та піднявся, почав ходити по кімнаті.

- Подумай, чи все ж таки воно тобі потрібно? - я схлипнула.

- Так, ти мені потрібна! Я думаю над тим, чи справді ти маєш рацію та твій лікар. Можливо є ліпші лікарні, побачимо, я пошукаю ще.

- Русь, не потрібно, ти й так багато зробив заради мене.

- Я роблю це задля нас, заради Даші, щоб вона мала здорову та щасливу маму, а я жінку.

Після його слів мене таки накрило та я почала плакати, це було так щиро з його боку.

- Діан, ну ти чого? Маленька моя, я не покину тебе.

- Я вірю тобі, але ти так багато робиш для мене, я просто не знаю чим зможу тобі віддячити.

- Віддячиш тим, що видужаєш та ми поїдемо відсвяткувати кудись твій день народження.

- Дійсно, це ж вже невдовзі, це буде самий дивний мій день народження, але й найщасливіший, тому що ти поряд, Русь.

Через дві години біль відпустив мене та ми почали пакувати речі.

- Мам, а куди ми поїдемо?

 Дашка підбігла до мене.

- Подорожувати.

- Класно!! - вона плеснула в долоні.

- Я зберу речі Даші, ти сильно не навантажуй себе, доню.

- Добре, дякую

. Мама дуже сильно виручала мне, Руслан тим часом шукав інші лікарні.

- Русь, поїхали вже сюди, думаю, що моя лікарка не порадить поганого.

- Добре, ти вже зібрала речі?

- Потроху збираємося.

- Тоді збирайтеся, я розв'яжу свої питання щодо роботи. А потім заїдемо до мене та візьму й собі пару речей .

- Дякую.

Я стояла біля нього, він був таким мужнім та серйозним. А ця його величезна та мускулиста спина, було враження, що за нею можуть заховатися всі. Здавалося, що його сорочка от трісне на ньому,це було так гарно.

 - Що сталося? - він глянув на мене з посмішкою.

- Нічого, ти такий мужній у мене.

- Моя ти хороша, а ти в мене дуже гарна жінка. - він піднявся з крісла та обійняв мене.

- То тепер я зможу розлучитися? - я глянула на нього.

- Так, заїдемо сьогодні , якщо хочеш. Ще й цей виконаємо пункт, та й заодно розпишемося.

- Що? - я округлила очі.

- Так а навіщо тягнути? Весілля зіграємо після твого одужання, вірно?

- Я просто не думала, що ось так все швидко станеться.

- Зате все вирішимо, а потім зможеш собі займатися спокійно своїм життям. Але якщо ти не хочеш поспішати, то я все зрозумію.

- Ні, я не проти звісно, ​​просто так усе навалилося.

- Я допоможу тобі, не навантажуй себе даремно, йди та збирайся.

Я пішла далі збиратися, а Руся тим часом сів трішки попрацювати. Мені теж треба було відписати учням та керівнику компанії, де я працювала дизайнером. Попередити всіх, що я йду на лікарняний, на кілька місяців так точно. Виходить, що мій день народження пройде у лікарні? Звичайно я не так собі його уявляла , але була щаслива, що рідні будуть поруч.

Я досі ловила себе на думці, що це все відбувається не зі мною, адже я й уявити не могла, що моє життя так може кардинально змінитися. Також я думала за Дашу, її треба буде записати до психолога, хоча вона наче нормально себе почувала, тому побачу. Я думала взагалі, що у дитини буде переляк та вона почне боятися всього навкруги, але ні. Вона досить добре тримала себе в руках, навіть краще, ніж її мама.