Розділ 13.2

Ми приїхали до мене додому, мама зустріла нас з сумним виразом обличчя. Але вона була щаслива, що ми з Русланом живі та здорові.

- Привіт, мої хороші. Не вдалося знайти Дашу, так?

- Ні, мамо, але завтра ми продовжуємо пошук, тож все буде добре.

- Я сподіваюся на це, бо я не переживу.

Вона схопилася за серце та присіла на диван.

- Не нервуйтеся, я все вирішу.

 Руслан підбадьорив її. Вмів він звичайно знайти підхід до кожної людини, це добра риса характеру. Адже ми з мамою піддавалися настрою, а Руслан вмів адаптуватися під будь-яку ситуацію та підбадьорював усіх інших.

- Русланчику, я знаю, що ти стримаєш слово! Ми дуже хвилюємося за Дашуню, вона ж така ще маленька, наше сонечко світле. Як Ігор міг вчинити так, я досі не розумію.

- Мамо, заспокойся.

Я сіла біля неї та взяла її за руку, мені так було шкода її зараз. Вона майже ніколи не була в такому стані, але зрозуміло, що для бабусь та дідусів внуки найдорожчі. Недаремно кажуть, що до онуків ліпше відносяться, чим до своїх дітей.

- Нумо лягати спати.

- Так, Руслан правий, щоб на ранок був ясний розум. – підтвердила я.

- Добре, діти, я пішла.

Я допомогла мамі піднятися з дивана, й вона пішла до своєї кімнати, а ми тим часом сіли на кухні та вирішили випити чаю з м'ятою. Мені треба було заспокоїтися, я не знаю чи зможу взагалі заснути. Можливо ще доведеться пити склянками сьогодні каву, щоб не заснути по дорозі та розуміти ясно ситуацію.

- Ти не думаєш лягати спати?

- Та навіть не знаю чи зможу заснути. - зітхнула я.

- Треба поспати, бо ти будеш ніяка на завтра.

– Я розумію, Русь. Але я не можу заспокоїтися, в голову постійно лізуть дурні думки, я не можу ось так просто сидіти та нічого не робити.

- Я розумію, Діан, але ми повинні бути сильні ти бажано виспатися.

Тому ми трішки посиділи та обдумали план , а потім пілшли спати, щоб завтра бути в здоровому глузді. Всю ніч мені снилися кошмари, це просто якийсь жах. На ранок я прокинулася о шостій ранку, навіть без будильника. Можна було й не лягати, я все одно не виспалася та була розбитою, спина нереально сильно боліла, тому я піднялася та побігла пити ліки.

- Ти як? – я відчула руку на своєму плечі.

- Доброго ранку, нормально. Ось такий у мене ранковий ритуал, та й протягом усього дня я теж дотримуюся його.

Я випила таблетки та почала заварювати каву.

- Нічого страшного, мене це не лякає, до того  ж ти одужаєш. Ми все зможемо, Діан, кохана моя.

Він поцілував мене в шию, як це було приємно, його підтримка була мені дуже потрібною.

– Який у нас план? Він взагалі є?

- Є план, ми ж вчора обговорювали його, зараз телефоную хлопцям  та будемо пробивати Ігоря по номеру телефона, можливо щось вийде.

- У якому сенсі "можливо"?

- Все вийде! Але чи швидко вдасться пробити номер, я не знаю цього, не я цим займаюся, Діан.

- Я зрозуміла, добре.

Я вирішила не насідати на нього, він теж був не виспаний. Ми поснідали, маму я вирішила не будити, тож о сьомій годині ми вже виїхали.

- Ми їдемо до поліції?

- Чому? Ні, ми їдемо на офіс, де працюють хлопці з СБУ.

- Я зрозуміла, добре.

- Не хвилюйся, будь ласка, все буде добре. Ти головне дихай, взяла з собою ліки?

- Взяла.

- Ну й добре, якщо стане погано, ти одразу мені кажи.

- Я зрозуміла, Русь, скажу.

Ми добралися на офіс та почалася робота з рятування моєї дівчинки, я не могла знайти собі місця. О десятій годині я знову пішла пити ліки. Несподівано задзвонив мій телефон, я злякалася, бо голосні звуки зараз не сприймалися мною, адже моя концентрація була на нулі!! Я справді не виспалася і не була впевнена, що з мене взагалі є якась тут користь. Я глянула на екран, невідомий номер, дивно. Але я таки відповіла на дзвінок.

– Слухаю Вас.

- Доброго ранку, це Діана? - жіночий голос.

- Так, а Ви хто? – я напружилася.

- Вибачте мені за все, я не знала правди. - вона почала виправдовуватися.

- Так, почекайте. Ви про що зараз кажете? - перебила я її.

- Я навіть не знаю як представитися. Мене звати Оксана, я зустрічаюся з Вашим чоловіком, виходить якось так.

В іншій ситуації я зараз накричала б на неї та обізвала всіма поганими словами. Але зараз чомусь стрималася, можливо, тому що в мене не було сил?

- І що?

Вона одразу заспокоїлася, мабуть не чекала такої спокійної реакції від мене.

– Я не знала, що в нього є жінка, ось буквально вчора дізналася. Він говорив мені, що вільний чоловік, я б ніколи зроду не зустрічалася з одруженим, та ще й у якого є діти.

Я одразу напружилася, коли вона сказала за дітей.

– Кажіть, що Ви знаєте? - перебила знову я її.

- Річ у тім, що я не можу мовчати. Він учора привіз її до мене додому та почав погрожувати, щоб я допомагала йому та нікому нічого не розповідала, але я не зможу так! Та дівчинка вона була такою переляканою, такою гарною, але в очах був страх.

Я відразу зрозуміла, що вона зараз говорить про мою Дашу!

- Куди він її повіз? Де вони зараз? - підняла я тон голосу.

- Він забрав у мене ключі від моєї дачі за містом, вони поїхали туди. Я взагалі була в шоці та не знала, що мені робити. Але встигла записати Ваш номер, який висвітився у нього на екрані. Я не хотіла, я не знала, вибачте мені.

- Та добре, це вже не важливо. Мені начхати на Ігоря, я хочу повернути свою доньку. Ви скажете мені де ця дача ?

- Так, звісно. Але які будуть наслідки? Він не зашкодить нікому?

- Я не знаю, але Вас не думаю, що він чіпатиме. До того ж ми посадимо його, якщо зловимо.

- Добре, записуйте.

Я записала адресу, це було й не так вже далеко від будинку мами, тому я одразу ж побігла до Руслана.

- Русь, є новина.

- Ти де ділася?

- Ходила пити ліки та задзвонив телефон, я знаю де Даша.