Розділ 13.1

Я не розуміла, що буде далі, але мені дуже хотілося вірити в те, що все буде добре. Ми зайшли всередину, Руся з хлопцями повинен був чекати поверхом нижче.

- Готові?

Руслан подивився на мене, а потім перевів погляд на своїх знайомих.

– Так. – прошепотіла я.

- Тоді вперед, але обережно.

Я пішла по сходинках нагору, хвилювання не покидало мене. Спершу я подзвонила у дзвінок, ніхто не відізвався, я прислухалася, але шуму не було всередині. Загалом ніякого звуку, тому я засунула в замок ключі та почала прокручувати їх. Ще трішки, раз і два, готов. Я обережно відчинила їх і одразу відскочила в бік, як говорив мені Руслан. Тому що не зрозуміло хто там і чи є в них зброя, але я знала, що в одного з них вона точно була.

Вони зброєю погрожували моїй мамі, нелюди. Усередині була темрява та мертва тиша, стало взагалі ніяково. Але я помаленьку просунулася вперед та зайшла всередину, увімкнула світло та одразу ж присіла. У квартирі нікого не було, що треба було довести, Ігор не такий вже й дурний, щоб чекати на нас тут, він знав, що ми прийдемо. Мені здавалося, що все це дурна гра та виходу з неї немає.

– Нікого. – я вийшла з квартири.

- Пішли, хлопці.

Руслан махнув їм рукою та підійшов до мене.

- Ти як? - він провів по моєму волоссю.

- Нормально, але їх тут немає, тож навіть не знаю, що краще. - я зітхнула.

- Не хвилюйся, ми їх знайдемо. Потрібно взнати де вони, ти більше не знаєш де він може бути, Можливо, у своїх батьків чи ще десь?

 - Та ні, у них такі собі стосунки.

Я почала прокручувати в голові де він міг би сховати Дашу, але нічого на думку не спадало.

- Русь, що тепер робити? Даша невідомо де.

- Я думаю, що він не образить її. Та й те, що він погодував її та вклав спати, гадаю, що це правда. Діан, вже ніч.

- Та що ти пропонуєш? Ось так просто чекати до ранку?

- Моя хороша, Ігор не зробить їй нічого поганого, вона все таки  його рідна донька! Тому давай вдихай та видихай, а завтра вранці ми прокинемося дуже рано та всі продовжимо пошуки. Добре?

- Мені не подобається це все, Русь.

- Варіантів більше немає,нажаль.  Якби ми хоч знали, де він може бути.

І тут мені на прийшла думка, а що якщо він переховується у своєї коханки?Я ж не знаю скільки їх у нього, думаю, що багато. Тому що після тих повідомлень, які я знаходила, стало зрозуміло, що це не одна й та сама людина, різні номери та імена.

Я присіла прямо на підлогу в коридорі, мені стало погано.

- Що сталося ? - Руслан відразу підбіг до мене.

- Та нічого, трішки погано стало, біль повернувся. - я перевела подих, -  Подай будь-ласка мою сумку, там ліки.

-  Зараз маленька, почекай , вже несу. - він швидко дістав ліки та налив води у склянку.

Я випила та закрила очі.

- Ти точно в нормі чи можливо викликати швидку?

Руся сидів біля мене навколішках.

- Ні, зараз, почекай.

- Добре, як скажеш.

- То на сьогодні відбій, Руслане? 

- Так, хлопці.

- Допомога не потрібна? - вони видно запитували за мене.

- Не хвилюйтеся, ми справимося. Завтра тоді з самого ранку ми продовжимо роботу, треба її знайти!

- Як скажеш, тоді ми поїхали.

- Хто вони такі? - я відкрила очі та дивилася на нього.

- Люди з СБУ, всі свої, перевірені хлопці.

- Це якийсь страшний сон, Русь. – я закрила обличчя руками.

- Ну, заспокойся, Діан, ти панікою собі не допоможеш.

- Та я знаю, це не паніка, а відчай! Я не можу пробачити собі це... Відразу в голові звучать Дашині слова, як вона просила мене не кидати її, не полишати одну.

Я розревілася, мені було так паскудно на душі зараз.

- Ну ти чого, ти її не покинула!! Це все Ігор, він ще отримає по заслугах!

Руслан витер мої сльози, я трішки заспокоїлася, біль почав минати. 

- Поїхали додому? 

- Куди? 

- Можемо до тебе або до мене. Нам потрібно виспатися, добре? 

- А мама? 

 - Поїхали до тебе значить, я не лишу тебе одну в такому стані. Мама думаю буде не проти ,зателефонуй їй, а я поки тут закрию все. 

- Добре ...

Я вирішила не сперечатися, а довіритися Русланові.

Дуже важлива ваша підписка , мої хороші) Дякую, що читаєте мої історії )