Розділ 12.4

Я чекала дзвінка від Руслана, мені дуже сильно хотілося вірити в те, що все буде добре, адже я не переживу, якщо з Дашею щось станеться.

- Діан, вибач мені, я не хотіла, щоб так вийшло.

- Мам, заспокойся, ти не винна. Ігор взагалі вже вкрай охринів, я навіть не знаю, як він до такого додумався. Викрадати свою ж дитину, це взагалі жах, що має бути в голові в людини.

- Я згодна, це щось дивне. Ти з ним так і не спілкувалася за весь цей період?

- Спілкувалася нещодавно, але це був монолог з його боку! Він писав та телефонував, погрожував, але я не відповідала спочатку. Я не думала, що він справді зможе щось зробити.

- Виявилося, що зміг.

Мама розвела руками та знову присіла в крісло. Вона нервувала та ходила по кімнаті, то сідала, то знову підіймалася,  намотувала кола.

- Значить все ж таки я винна!

- Ні, Діан. Ти винна тільки в тому, що обрала його ще багато років тому.

Я замовкла, тому що не знала, що їй відповісти на це, адже тут вона була точно права!! Я знала це й так, мені було взагалі так погано від цього усвідомлення. Все те, що відбувається зараз, це все наслідки мого вибору!

Задзвонив телефон, це був Руслан.

– Ти як там?

- Нормально, про що ти довідався? - я одразу перейшла до справи.

– Поки що глухо, нам не вдалося його простежити. Тому пропоную разом поїхати до вас на будинок, де ви проживали раніше разом.

- Я зрозуміла, одягаюся.

- Я заберу тебе, вже виїхав, тому чекай.

- Добре.

Він поклав трубку, зараз було не до романтики.

- Я з вами поїду!

- Мам, ні. Це може бути небезпечно, чим більше нас буде, тим буде складніше це все.

- Але ж я хвилююся за онуку!!

- Я теж! Це моя донька! Маленька Даша, яка незрозуміло зараз де. Тому не хвилюйся та сиди вдома, я триматиму тебе в курсі.

- Добре.

Вона припинила сперечатися, можливо тому, що випила заспокійливе. Я теж уже напилася пігулок, бо біль був нереальним, думаю, що це через нерви. Коли Руся написав, що вже під'їхав, я швидко вийшла, попрощалася з мамою. Я не знала, що буде далі, мені було страшно.

- Бережіть собі. - вона обійняла мене.

- Все буде добре, відпочивай.

Але я розуміла, що звичайно вона буде чекати та тримати постійно в руках телефон, щоб бути в курсі всього. Коли я вийшла, то  побачила Руслана, я одразу кинулася до нього в обійми та розридалася. Не змогла більше стримувати себе, мені було боляче морально,  спина теж дуже боліла. Але зараз точно не до фізичного болю,коли моя дитина не зрозуміло де. 

- Все буде нормально, Діан. Поїхали.

- Поїхали.  - я швидко сіла в машину.

Чим ближче ми під'їжджали, тим більше я хвилювалася. Я не думала, що колись ще завітаю до нашої старої квартири, але так сталося. Хоча я сумнівалася в тому, що Ігор з Дашею там, інтуїція чи що.

- Ти як?

- Хвилююся.

- Діан, не потрібно, ти цим не допоможеш Даші.

- Я знаю, але якщо він щось заподіяв їй?

- Не думаю. До нас ще під'їдуть знайомі.

- Які знайомі?

– Ті, хто допоможуть розібратися з Ігорем.

- Ти впевнений?

- Так, я сподіваюся на це.

Коли ми приїхали, мене кинуло в холодний піт. Руслан  помітив мій стан, тому взяв мене за руку та не зводив з мене очей.

- Діан, ти зможеш, набери його зараз та скажи, що ти хочеш з ним переговорити.

-  А якщо він не тут?

- Далі будемо дивитися по ситуації, ти набирай.

– Мені страшно , але заради Даші я на все готова!

- Не бійся, я буду поряд. 

- Добре.

У мене трусилися руки, бо я боялася не за своє життя, а за Дашку. А якщо він щось з нею зробив, то як я переживу це? Але я прислухалася до Руслана та взяла себе в руки та прийшла до тями. Йшли гудки, я вже не вірила в те, що він відповість. Але як раптом, гудки закінчилися.

- Кажи. - безцеремонно почав він.

Я глянула на Руслана, він був злим, але кивнув мені.

- Ігоре, навіщо ти це робиш? - емоційно запитала я.

- Тому що ти мене не послухала, то я зробив те, що й говорив. А ти думала, що я буду гратися з тобою? Це моя донька, я її не віддам тобі.

- Ігоре, ти взагалі вже з розуму зійшов? Навіщо тобі Даша, що ти будеш робити з нею?

- Виховувати!

Що він говорить, яке виховання він може дати!

- Щоб не стала такою, як ти, а то буде по чоловіках лазити!

Після цього я просто вибухнула та включила емоції, вся ненависть зсередини вирвалася нагору. Це він буде мені про таке говорити??

 - Ти очманів? Це хто в нас тут ще ходить наліво?? Придурок чи що, вона не твоя донька! Ти не заслуговуєш на таку доньку, стільки років ми були не потрібні тобі, а тепер батьківська турбота прокинулася?? Де ти знаходишся? Я забираю Дашу та подаю на тебе до суду! Я обіцяю, тобі прийде кінець, якщо ти їй щось заподієш!

Я вся палала від ненависті, Руслан аж округлив очі та взяв мене за руку.

- Заспокойся. - прошепотів він мені.

- Ого, оце ти показала свій характер!! Гаряча ти штучка виявляється. Вона зі мною буде, у нас все добре.

- Що ти з нею зробив?

- Нічого, вона вже поїла та лягла спати.

- Мама сказала, що ти силоміць забрав Дашу.

- Так, бо ти налаштувала дитину проти рідного батька!! Іди до свого Руслана та забудь про нас.

-Ні, де ви, кажи! 

- Діан, ну ти наївна. Думаєш, що я тобі скажу де ми? Прощавай.

І він кинув слухавку.

- Ало!! Ігор, Ігор!! Негідник!!

- Тихо, тихо. - шепотів Руся.

Я почала ридати, Руслан почав втішати мене.

- Пішли.

– Куди? – я глянула на нього.

- У будинок, можливо, вони там. Знайомі вже під'їхали, тож уперед. - він показав кудись убік.

Я нікого не бачила, тому що не могла прийти до тями. Але вирішила довіритися йому, тому вийшла з машини, мене всю трусило.

ПІДПИСУЙТЕСЯ!))Дякую вам за підтримку.