Розділ 12.3

- Готовий з тобою займатися цим вічно.

- Ми так з тобою ніколи не поїмо, до того ж мені треба вже їхати додому. - я підморгнула йому.

- Добре, пішли. - зітхнув Руся.

Звісно ж, що мені не хотілося покидати Руслана, я б ліпше зосталася з ним. Але я розуміла, що я мати, моя донька чекає на мене вдома, тому треба знати міру. Потрібно буде розібратися зі всіма справами, а потім уже відпочиватиму. Дійсно було б непогано жити всім разом, гадаю, що Дашка звикне.

- Не хвилюйся, все буде добре, от побачиш. Головне вірити в себе та в успіх.

- Тут ти правий, я думаю, що все вийде якнайкраще! Дякую, що ти в мене є!!

Я обійняла його та поцілувала гаряче в губи, одразу тепло розлилося по моєму тілу. Як же було добре поряд з ним, я розчинилася у цьому парубкові. Він почав гладити мене по тілу та мацати всюди, так було добре мені з ним. Я провела рукою по його кубиках, вони в нього були стальні, як і його інший орган. Я розуміла , що з Русланом у нас завжди будуть веселі ночі та ранки, тому що він був ненаситним чоловіком. Але я теж була завжди готова, з Ігорем мені не вистачало цієї романтики та більш гарячого продовження. Це все дав мені Руся, заповнив мою порожнечу в душі. 

Він підняв мене на руки та почав кружляти, я сміялася так голосно та безтурботно. Ніби в моєму житті більше не має ніяких проблем, неначе все добре. Але думки про Ігоря повертали мене в реальність,  я не зможу спокійно спати, допоки не вирішу питання про розлучення.

Так не хотілося покидати його, але я знала, що ці розлуки зроблять нас тільки сильнішими та згодом ми будемо разом та радіти тому, як усе склалося. Я справді вірила в перемогу, в те, що я видужаю та більше ніколи не побачу у своєму життя Ігоря. Мені хотілося почати своє життя з самого початку, в принципі я й так уже почала робити успіхи та докладала чимало зусиль.

- Кохаю тебе.

– І я тебе, Русь.

Я попрощалася з ним та поїхала додому, дорогою я багато думала над своєю життя. І тільки зараз до мене прийшло усвідомлення того, що стільки було знаків для мене з приводу Ігоря!! А я не звертала на них уваги, тому тепер отримую те, що маю. Але якби я була більш уважною, то такої ситуації як зараз не сталося. Можливо я все-рівно отримала цю травму, але цих нервів з Ігорем не було б. Ну але вже що жалітися, маємо те, що маємо. Я стала уважнішою та розумнішою, тому я глибоко вдихнула та видихнула.

Додала гучності в музиці та трохи швидкості, мені хотілося мерщій дістатися додому, щоб обійняти мою доньку. Вона в мене така розумниця та красуня, вона справді заслуговує на найкращого татуся. Я вирішила набрати маму, щоб дізнатися чи потрібно щось купувати додому. Взявши телефон до рук, я злякалася, від неї було багато пропущених викликів!! Це не до добра, я почала швидко набирати її. Вона майже відразу відповіла та я почула схлипи.

- Мам, що сталося???

- Даша... Дашуня...

- Що?

Вона не могла зв'язати слова між собою, я нічого не розуміла.

- Що з Дашею?

- Він приїхав та забрав її!!

- Хто? - кричала я. 

- Ігор!! Він та два велетня вишибали, в одного була зброя, він погрожував мені. А я не знала, що робити.

- Що...

Я була в шоці, як він посмів?? Він кретин!!

– Ти сама в порядку?

- Так!! Але Даша, він налякав її та силоміць забрав. Вона не хотіла їхати з ним, коли побачила, що один із його дружків наставив на мене зброю.

- Я в шоці! Куди вони поїхали?

- Я звідки знаю? Діано, я зателефонувала в поліцію, ти де взагалі їздиш?

- Чекай на мене, скоро буду.

Я одразу набрала Руслана та сама мало не розплакалася. Але потім зібралася, бо розуміла, мені потрібно бути сильною.

– Що тепер робити? - продовжила я розмову.

- От же кретин! Зараз зроблю пару дзвінків та вирішимо, ти точно не можеш знати де він може її тримати?

- Ні!! Не думаю, що він повіз її до нас додому, але можливо й так...не знаю.

- Добре, а ти вже доїхала?

- Ні, але скоро буду вдома, мама викликала поліцію.

- Оце даремно, але вже хай буде так.Чекай на мене вдома, я зателефоную.

- Добре...

Ну чому так сталося? Я звісно ж що почала звинувачувати себе, бо якби я була вдома, то змогла б відвойовувати свою доньку. А так, Ігор приїхав та зміг легко забрати її, без боротьби.  Я була у відчаї.

Коли я вже була вдома, то мама відразу вибігла до мене з відчаєм в очах.

- Як це сталося? - я обійняла її.

Вона досі плакала, мені стало ніяково. Я рідко бачила маму в такому стані, завжди стальна жінка плакала і не могла зупинитися. Але це зрозуміло, адже її онуку викрав ненормальний чоловік!

- Не знаю, ми гуляли на подвір'ї, а потім я почула гул, хтось припаркувався біля паркану.

- Ти відчинила їм двері?? - я здивувалася.

- Ні! Звичайно ж що ні! Один з цих велетнів перестрибнув через паркан та відчинив двері з цього боку.

- Це просто не вкладається в голові, як так...

- Не знаю, доню. Але потім коли це все почалося, я просто втратила відчуття реальності, все було ніби у кіно.

- Я розумію, не звинувачуй себе, ти тут не причому. Це я винна, що затрималася у Руслана.

- Та ні, це він ненормальний, що так поводить себе. Який з нього тато? Адже він налякав Дашу, вона не хотіла з ним їхати.

- Дійсно придурок!! Руслан вже вирішує це питання, я думаю, що скоро ми знайдемо її. Адже доньці він нічого не зробить поганого.

Я заспокоювала себе та маму цими словами, але десь усередині мене були сумніви. Адже до кінця я не була певна, що він не завдасть їй болю... Я згадала відразу  минулий раз, коли він з'явився п'яним додому, тоді він образив Дашу! То чому я плекала надію, що цього разу такого не буде...

Ваша підтримка мотивує мене!! Підписуйтеся))