Розділ 11.3

- Мам, мені сподобалося на тренування. Ти будеш частіше брати мене з собою?

- Так, якщо хочеш звісно, то буду брати. 

- Хочу!! Мені подобається проводити час з тобою, я тебе дуже люблю!! - вона обійняла мене дуже міцно.

Мені було приємно, моя маленька доня . Як же я обожнюю її, це її довге волосся та великі оченята, вона в мене була дуже гарною, як лялька. Генетика відіграє важливу роль в житті людини , це я вже точно  розуміла. Ми поїхали на набережну, Даша ж звісно не знала, що з нами буде ще Руслан, але так було задумано. 

Ми вийшли з машини, я взяла її за руку та повела до води, по дорозі я купила нам по морозиву. Вона мені постійно про щось щебетала, така ж вона в мене гарна та розумна дівчинка , я нарадуватися не можу. 

- Привіт , а хто це тут у нас? - я почула знайомий голос позаду.

Я знала, що це Руся , але чомусь злякалася та підскочила. Дашка теж злякалася та відразу прижалася до мене. 

- Моя хороша, це ж Руслан, пам'ятаєш його?

- Так. - вона так тихо відповіла. 

Вона трималася за мене та дивилася на нього з підозрою. 

- Даша, привіт. Вибач , що налякав тебе. 

Він присів навпроти неї, а він знає як підібрати підхід до дітей, молодець . Руслан правильно вчинив, що сін навпроти Даші, адже діти так ліпше сприймають дорослих людей. 

- Все добре. 

- А це тобі подарунок від мене. 

Він дістав із-за спини ведмедика та великий пакунок з солодощами. 

- Ого, Дашунь дивись який класний ведмедик. - я теж присіла біля неї.

- Ведмедик!! - вона радісно закричала та заплескала в долоні, а потім взяла його та дивилася на солодощі

Вона в мене знала, що солодкого багато їй не можна, тому що зубки зіпсуються.

- А це можна, мам? - вона глянула на мене.

- Так, але ж не багато, ти сама це знаєш. А так звісно бери, це ж подарунок тобі від дядька Руслана.

- Від дядька? - він подивився на мене та посміхнувся. 

Я розвела руками , тому що не знала ще як його представили перед малою.

- А давай ти будеш мене звати просто Руслан? Домовилися? - він дав їй свою руку.

- Давай!! - вона посміхнулася. 

Даша простягнула йому свою маленьку ручку та вони потиснули руки одне одному. Це було настільки мило , що навіть прохожі люди дивилися на нас з посмішкою на обличчі.

- Ну так що, підемо разом гуляти? 

- Давай! - вона була не проти.

Це добрий знак, а то я боялася, що вона не захоче гуляти разом з Русланом.

- Давай тоді підемо це поки покладемо до вас в машину, а потім підемо , так? 

- Давай. - вона дивилася на нього своїми великими очима.

Я бачила, що Руся зміг знайти підхід до моєї малечі. 

- Пішли, покладемо твої подаруночки , добре?  - я взяла її за руку. 

Даша була спокійною та радісною , це був гарний показник, значить вона не засмутилася. Ми поклали подарунки в машину та пішли гуляти.

- Пані, а можна Вас за ручку взяти? 

Ого, такого від Русика я не очікувала, ну він й молодчага, респект йому.  Я подивилася на нього з посмішкою, а потім на реакцію Даші. 

- Можна. - вона глянула на нього та простягнула йому знову свою ручку.

- Дякую, мені дійсно дуже приємно. 

- Молодець.  - шепнула я йому. 

- Ти теж. 

Мала йшла радісна та дивилася по сторонах, їй було все цікаво. А я дивилася то на неї, то на Руслана, він теж йшов та посміхався до мене  . Адже думаю, що він думав про те, про що й я. Ми виглядали як справжня сім'я, це настільки була гарна картина, що я просто не могла приховувати свою радість та посмішку.

Ми пішли сіли на лавочці та їли морозиво, Руслан купив нам ще  по букету ромашок, це було так мило.

- А пахне як, дякую. 

Я потягнулася його поцілувати, але потім згадала, що Даша поряд. Я не знала як дитина відреагує на це, адже вона вірить в те, що я разом досі з її татом. Тому я відхилилася назад та просто погладила Руслана по руці. 

- Все буде, не хвилюйся. 

Він наче почув про що я думаю , це просто магія!! 

- Я теж так думаю, дякую за підтримку.

Мала глянула на мене , а потім на Руслана.

- А Ви друг мами? 

Вона дивилася на нього допитливим поглядом та чекала на відповідь, мала в мене була з характером, ще й яким. Дуже впевнена дівчинка була. 

- Так, ми спілкуємося з твоєю мамою, я знаю вже її давно. 

- А чому раніше я Вас не бачила? - вона відкусила шматочок морозива.

- Тому що не було часу якось, а тепер з'явився, тому й бачимося.

- А Ви мого тата знаєте? 

Після цього запитання я захвилювалася та відразу подивилася на реакцю Руслана, але він нормально відреагував. 

- Знаю, ми з твоїм татом теж товаришували.

- Ого!! То Ви його товариш?

- Так.

- То тоді Ви повинні знати де він пропав? 

Руся подивився на мене , а я не знала, що мені відповідати. Адже можливо він думав, що я вже розповіла Дашці про тата, але я не змогла. 

- Він дуже зайнятий зараз, в відрядженні . Багато роботи в твого татка.

- Я зрозуміла, мама теж мені так відповідала. Але невже робота важливіше мене...

Це вже було риторичне запитання, вона неначе запитала не в Руслана вже, бо десь дивилася в простір перед собою. Мені стало сумно та шкода її, адже вона ще дитина та не розуміє , що татко більше не буде з нами.

-  Все буде добре, Даш. - він обійняв її.

А вона прилягла йому на руку, це було дуже мило. Якщо вона довірилася так йому, значить йому вдалося потоваришувати з нею, це добре. 

- Так, все буде добре у всіх. 

Я обійняла їх двох та ми сиділи так довгенько, дивилася на море та розмовляли на банальні тема. Відповідали на запитання Даші, це було цікаво. 

- Можливо купити щось тобі ще? - Руслан глянув на Дашу.

- Не знаю, я наче нічого вже не хочу. 

- А в кафе хочеш? - запитала я.

- Та ні, я хочу покататися на машині.