Розділ 11.2

- Ти вже знаєш, що хочеш на день народження?

- Та якось не думала, у мене ніби все є.

Я відпила апельсинового соку та дивилася на Руслана, який же він гарний та турботливий у мене.

- Та ну, це не діло, думай.

- Ти вже зробив мені найкращий подарунок.

- Це ж який? - він вигнув свою ідеальну брову.

- Зробив мене щасливою жінкою, своєю майбутньою дружиною.

- Та ну, це не подарунок, ти смішна.

Нам було весело та комфортно разом, ми розсміялися. Руся взяв мене за руку та почав її гладити, у нього була сильна та ніжна рука, мені було дуже приємно відчувати його дотик. По тілу побігли сироти, як було добре, він просто мене чіпав, а це мене зводило з розуму. Я навіть з Ігорем на початку наших відносин такого не відчувала, тому зрозуміла, що Руслан справді мій чоловік! І тепер я робитиму завжди вірний вибір, бо вже зрозуміла, що один не вірний крок і все.

Життя одразу може піти на так, як нам би хотілося, лише один не вірний вибір і все летить шкереберть. Тому треба спочатку гарно думати головою, а потім вже приймати рішення. Слухати окрім голосу розуму ще й серце, лиш тоді все буде добре. Він відвіз мене додому та ми довго не могли попрощатися.

- Не хочу без тебе, моя маленька. - він зарився в моє волосся носом.

- Я теж, дуже звикла до тебе, мені з тобою так добре, мов у казці.

- Взаємно. Ти так пахнеш, обожнюю твоє волосся та бархатисту шкіру, ти прекрасна. Ніхто так не западав у серце мені як ти, моя Діана.

Я глянула на нього знизу вгору та посміхалася, який же він турботливий, ніби не справжній.

- Давай днями приїжджай до мене та гарно проведемо час. - він чекав відповіді , його зіниці були розширені до нереальних розмірів.

Кажуть, коли людина кохає вас, то її зіниці розширяються. 

- Я подумаю.

Я вирішила трохи погратися з ним та морозитися.

- Ей, що це означає? - він почав лоскотати мене за боки.

- Та ну, я боюся лоскоту.

- Значить ревнива?

- Ні, на мене ця прикмета не діє .

- А от я ревную тебе дуже сильно , і раніше теж ревнував до всіх підряд.

- Вибач, що я тоді не розгледіла тебе ліпше.

- Нічого страшного, всі ми допускаємося помилок. Я щасливий, що вийшло все так, як вийшло. А з приводу Ігоря то я сьогодні зателефоную знайомому та вирішимо питання з твоєю свободою.

- Дякую, Русь. Ти мене дуже сильно виручиш.

- Поки що нема за що, ти краще думай, що хочеш на день народження. Можливо, хочеш провести його в гарному місці?

- Поки що не знаю, але я подумаю.

Ми попрощалися , Руслан поїхав на роботу, я теж пішла до будинку працювати та займатися своїми справами. Мені було досить важко налаштуватися на роботу, тому що я була по вуха закохана в цю людину. Тепер я розуміла, чому людям зносе дах, коли вони закохуються. Чому вони потім не можуть ні на чому зосередитися, а тільки й думають про те, як скоріше вже побачити свою кохану людину. 

Я неначе знову стала підлітком, навіть з Ігорем на початку стосунків такого не було, це просто щось нереальне. 

- Ти така замріяна. - мама налила собі кави .

- Та бо гарний ранок .

- О, так!! З Русланом думаю, що він інакшим бути й не може.

- Він обіцяв допомогти мені з розлученням, надіюся, що все вийде.

- Нічого собі, оце дійсно справжній чоловік!!! Тримайся його та все в тебе тепер буде добре , моя дівчинко. 

- Думаю, що так і буде.  Де Даша ?

- Вона робить завдання.

В мене було враження, неначе вона була ображена на мене, тому я піднялася та пішла до неї в кімнату. 

- Привіт, моя хороша, що робиш?

- Привіт, пишу літери. 

Вона навіть не підняла погляд на мене, взагалі повне ігнорування. Мені стало не по собі, завжди весела дівчинка , яка бігла завжди зустрічати мене, на цей раз сиділа та навіть не реагувала на мене. 

- Доню, що сталося? 

- Нічого, я пишу. 

На її вік вона дуже по дорослому відповідала.

- Як твої справи?

- Нормально.

Вона поглянула на мене та відразу відвернулася. 

- Розповісиш як провела ранок?

- Гуляла з бабусею, а потім сіла писати.

- Ти в мене така вже доросла, така талановита. 

Я хотіла підбадьорити її, але натомість моя дитина почала плакати. Та що ж це таке з нею?? 

- Моя хороша, ти чого плачеш?

- Я не хочу, щоб ти покинула мене.

Мене кинуло в холодний піт, з чого це вона взяла? 

- З чого ти це взяла, моя мила? 

- Не знаю, ти так часто стала кудись ходити. 

- Я нікуди не подінуся, я буду завжди з тобою.

Я обійняла її міцно, вона зарилася в мене лицем та наче почав стихати плач. Мені стало так погано на душі, невже я себе якось не так поводила? 

- Донечко , не думай так, мама завжди буде любити тебе та ніколи не кине!! 

- Ти обіцяєш? 

- Так, звісно!! Все буде добре, мама тобі не бреше. 

- Я так тебе люблю.

- І я тебе, більше всіх, моя хороша.

- Мені не вистачає тебе, коли ти йдеш.

- Я буду частіше проводити час  з тобою, чесне слово.

Я розуміла, що вона так реагує, тому що ще маленька. Та й Ігор повпливав на неї, це точно, тому така поведінка цілком нормальна. Мені потрібно дійсно якось частіше з нею вибиратися кудись, хоча я думала , що достатньо часу приділяю доні. Я й подумати не могла, що вона буде ревнувати мене. 

- Мам, куди ти ходиш?

А от такого запитання я точно не очікувала!! Але ж я не буду брехати їй? Якщо дитина запитала, то треба вже набратися сил та відповісти їй! 

- Я зустрічалася з дядьком Русланом, пам'ятаєш його ? 

- Так... 

Вона якось дивно відреагувала, але що я чекала від дитини?? Вона ж явно не буде радіти тому, що мама ходить гуляти з чужим дядьком, замість того, щоб поїхати з нею до татка. 

- А тато де? Чому ти не ходиш з ним гуляти? Я сумую за татком.