Розділ 10.2

- Моя хороша, ми ще побачимося сьогодні, я теж сумуватиму за тобою.

Мені було так приємно чути від нього ці слова, хочеться стрибати від радості. Ще кілька днів тому я не могла й подумати, що стану нареченою Руслана. Як тепер розповісти про це мамі? Але думаю, що вона буде щасливою за мене, та й взагалі, це наша з ним справа , адже ми вже дорослі люди.

 – До зустрічі?

Я дивилася в його очі, в них було дуже багато любові, його зіниці розширилися. Він дивився на мене таким закоханим поглядом, що я просто танула від нього.

- Так, зустріч настане невдовзі, потерпи. Я теж не хочу розлучатися, але треба.

Ми поцілувалися та я пішла у будинок, Руслан поїхав на роботу. Не хотілося з ним розлучатися взагалі, мені  з ним було дуже добре, тому коли він поїхав, стало так самотньо. Але це було ненадовго, бо тільки я ввійшла в будинок, як до мене підбігла Даша та радісно кричала.

- Мама!! Вдома, ура!!

Вона заскочила до мене на руки та почала мене обіймати та цілувати.

- Моя ти люба, ти так сильно сумувала за мною?

- Так!! Не могла заснути без тебе вночі.

- Моя ти маленька, сьогодні мама буде вдома, з тобою.

– Чесно?

– Так.

- А де ти була вночі?

- У мене були справи, треба було їх вирішити.

Ну а що я їй відповім ?

- Мені снилися кошмари, я думала, що ти вже не повернешся до мене.

Мені стало ніяково після цих слів, можливо, ця травма після Ігоря? Адже Даша не бачить свого тата, то тепер думає, що і я її покину?

- Ні, Дашунь, я буду завжди з тобою.

- Добре , мам. 

Вона ще сильніше пригорнулася до мене, змішані емоції були всередині. Не приємно стало після її слів, адже вона не повинна навіть думати про те, що я можу не повернутися додому та кинути її!!

- Привіт, доню.

Мама вийшла до нас та помахала мені рукою.

- Привіт, у вас все добре?

- Так, малюємо з Дашею, тебе чекали.

- Можливо поїдемо пізніше прогулятися до парку?

- Так!! - вигукнула мала та кудись побігла.

— Мабуть, за малюнком побігла. А ти як?

- Нормально.

- Ти прямо сяєш, Діан, це добрий знак.

– Та є таке.

Мама дивилася на мене, ніби оцінювала мій стан після ночі з Русланом.

- Я щаслива, що ви разом провели цей час.

- Я теж, мені з ним дуже добре.

- Ой, а це що?

Блін, я забула зняти обручку, але думала про це, не хотіла, щоб мама побачила.

- Та це так, подарунок...

- Діан, це ж обручка. Руслан покликав тебе заміж чи це просто подарунок ? Але чому на безіменному пальці?? - вона сплеснула в долоні.

- Так, але я не вийду за нього, доки не розлучуся з Ігорем.

- Ну це зрозуміло, але ж це гарна новина! Доню, я така щаслива за тебе! - вона підійшла та обійняла мене.

- Я теж, але все так якось дуже швидко відбувається, що я навіть не знаю, чи правильно вчиняю.

- А чому ні? Я думаю, що ти робиш все вірно, не думай багато про це все. Я тобі говорила тобі як тільки ти відпустиш весь негатив, у тебе почнеться нове життя. Бачиш, я мала рацію.

- Можливо й так, але ще багато справ треба вирішити. Я розповіла Руслану про свою травму, не могла більше брехати.

- Я б не сказала, що це страшна брехня, але тобі видніше. І як він відреагував?

- Нормально, навіть дуже! Відповів, що допоможе мені чим зможе.

- Золотий хлопець!

Мама була щасливіша чим я в данний момент.

- Так, мені треба відійти від цього всього, досі не можу повірити. Він так гарно приготував усе це просто казка, мам.

- Пішли, розповіси мені.

Прибігла Дашка та почала показувати мені свої малюнки.

- Дуже гарно, моя люба, у тебе талант.

- Дякую, мам. Ти точно будеш сьогодні зі мною весь день?

Вона дивилася на мене своїми круглими оченятами, я зрозуміла, що сьогодні наші плани з Русланом накрилися. 

- Звичайно, моя хороша. 

Мама глянула на мене .

- Мені подобається те, як все було добре організовано, за твоєю розповіддю зрозуміло, що це твоя людина.

Мама намагалася так розповідати, щоб Дашка не зрозуміла про кого йде мова. Але Даша була так зайнята малюнками, що особливо не слухала наш розмову. Ну то й добре, не хочу, щоб вона поки що про це знала. Для дитини буде стресом дізнатися, що мама з іншим чоловіком, а не з татом.

Потім я сіла за роботу, мама з малою пішли малювати й займатися іншими справами. Час йшов швидко, хоча з голови в мене взагалі не виходив учорашній день та ніч, це просто було бомбезно. Я давно вже не відчувала себе такою щасливою та справжньою жінкою, це те, що мені треба було. Я дивилася в дзеркало та сяяла від щастя, навіть про біль забула.

А це вагомий показник, тому що я весь час думала про Руслана та навіть не було коли згадувати, що в мене травма та постійні болі в спині. Під вечір мені зателефонував Руслан та запитав, як мої справи та чим я зайнята. Я відповіла, що сьогодні, мабуть, не вийде зустрітися, адже Даша хоче провести зі мною час. Добре, що він все зрозумів та не образився, тому ми перенесли нашу зустріч на завтрашній вечір.

- Я чекатиму дуже сильно нашу зустріч.

– І я теж.

- Вирішимо, куди можна сходити та як цікаво провести час, ти поки подумай над цим.

– Звичайно.

- Ігор не дзвонив?

- Ні.

Мій голос відразу змінився, бо я не любила про нього говорити.

- Я зрозумів, обговоримо це завтра та вирішимо як діяти надалі.

- Дякую, Русь.

- Поки нема за що, до зустрічі. Кохаю тебе , моя люба.

- І я тебе , Русь.

Я поклала трубку та пішла готувати вечерю, я уявляла як це буде, коли ми будемо жити разом з Русланом. Чи звикне до нього Дашка? Можливо взагалі нічого не вийде та я й надалі бути жити тут? Не зрозуміло було, як буде далі, але я вірила йому та прагнула змін. О десятій годині вечора я вклала Дашу спати, мама пішла до себе в кімнату читати книгу.