Розділ 9.1

Минув тиждень.

Ми відсвяткували в дитячому садочку випуск нашої Даші, а потім згодом і її день народження. Невдовзі вже й мій святкувати будемо, залишилося півтора тижня. Але я навіть не знала, що хочу цього року. Мабуть, я хочу собі багато кохання та щастя, та звісно щоб біль покинув мене.

До речі, Руслан як і обіцяв, телефонував мені та писав кожного дня. Але все одно то було не те, я хотіла його відчувати поряд, щоб він був на відстані витянутої руки, це було б неймовірно та чудово. Я зрозуміла, що без наших зустрічей мені дуже погано морально, не хочу без нього нічого. Тільки з ним я дихаю та відчуваю, що живу. Він робить мене тією Діаною, якою я була раніше, без жодних зайвих думок, тою Діаною, яка просто так радіє життю. Та, яка чекає його дзвінка як мала дитина. Це так якось по-особливому, у мене ніколи раніше такого не було, навіть з Ігорем на початку стосунків.

А Руслан взагалі робить якісь дива, я ніби уві сні й не розумію нічого, але мені дуже добре.  Я стала тією дівчиною, котру кохають просто так, не за гарне обличчя чи фігуру, та навіть не за розум та моє почуття гумору. А за те, що я є такою як є, і це дуже імпонує мені. Адже я ніколи не судила людей по чомусь, по фінансам чи по одягу. Я завжди цінувала душу та розум, добро та гумор, останнє я любила особливо, бо без гумору неможливо жити. Можливо це мене й рятувало всі ці роки, коли Ігор зраджував мені. Тому що я вміла сама пожартувати та сприймала все не так, як треба було.

Я ніби встратила відчуття реальності, а даремно, бо треба було відразу помітити зраду. Помітити те, як він почав себе поводити зі мною, бо він дійсно різко став іншою людиною. Це дуже не приємна тема, і не відомо, що буде попереду. Я не знала точно, чи саме страшне вже було, чи мене все ще чекає попереду, не зрозуміло.

Був вечір, на вулиці було тепло, я сиділа на гойдалці та читала книгу. Мама з Дашею пішли у гості до сусіда, він уже пару разів був у нас у гостях і ми до нього теж завітали. Він був хорошою людиною та справжнім чоловіком для моєї мами. Та й Дашці він сподобався, а діти ніколи не брешуть ,і по них можна зрозуміти, яка людина насправді. Інколи я дивилася на неї та не могла збагнути, невже таке сонечко заслуговує на такого нікчемного татуся? Який не відповідає за свої слова, він навіть не привітав її з днем ​​народження.

Але вона й не запитувала де він, чому я дуже зраділа,я намагалася створити її день дуже радісним. У мене ніби то вийшло, бо вона ще два дні після того не могла відійти, бігала з гарним настроєм. Та також розпаковувала подарунки, бо гостей було вдосталь і їй уже надарували подарунків на рік наперед. Тому дитина була задоволена, тому я раділа теж.

Також сьогодні вранці я розмовляла з Русланом, він пообіцяв зі мною зустрітися завтра . І хоча він був у відрядженні цілий тиждень, але не забув привітати мою доньку. Та ще й надіслав їй подарунки, які привіз до нас додому кур'єр. Це було мило та неочікувано, ось так і буває, рідний тато навіть не привітав, а чужа людина подарунки надіслала. Я була дуже щасливою, Дашка теж раділа. Все наче й добре було, але мені вже так не терпілося побачитися з ним...

В цей день я багато чого зробила, тому вирішила побалувати себе та з'їла шматочок торта, хоча солодке намагаюся не їсти. Наче все потроху налагоджувалося, завтра вранці я починаю своє стажування в одній з айті компаній, яка запропонувала мені роботу. Тому треба виспатися та гарно відпочити.

- Доню, що це ти, солодощі на ніч їси?

- Так, можу собі дозволити. Сідай краще поряд та тримай. - я підсунула їй теж шматочок.

- Ти що спокушаєш мене? - мама підморгнула мені.

- Звичайно ж, нічого страшного, маленький шматочок не нашкодить.

- Ну добре, з'їм трохи за компанію з тобою. Все нормально в тебе?

- Так, я радію, що завтра приступаю до роботи. Щаслива, що мої учні залишилися зі мною, Даші сподобалося день народження. А також завтра я йду на зустріч з Русланом, ніби все й нормально, як нічого не сталося, так?

- Це добре, я щаслива, що тобі стає ліпше та справи налагоджуються. Дійсно дуже радію за тебе, доню, я ж тобі казала, що ти в мене найкраща.

- Дякую, мам, за підтримку.

Ми обійнялися та так тепло було мені від її слів.

- Не плач, ти чого? Діанко, все ж добре, я поряд.

- Не знаю, трішки нахлинуло...

- Це нормально, поплач. От побачиш, все буде добре та з кожним днем ​​все ставатиме краще.

- Я думаю так і буде, я така щаслива, що маю вас з Дашею.

- І ми радіємо, що ти у нас така сильна та незалежна дівчинка.

- Дякую.

Я виплакала все, що змогла, але сліз у мене вже майже й не було. За ці всі дні я так багато плакала, що в мене були синяки під очима.  Думаю, що це нормально для дівчини, іноді бути слабкою. Адже нам і потрібні чоловіки, щоб не тягнути все на своїй спині, щоб підбадьорити та кохати нас просто так. Нам так хочеться бути слабкими інколи, заховатися у них з спиною. В мене не було такого чоловіка, але після зустрічі з Русланом, я зрозуміла, що справжні чоловіки ще залишилися на цій планеті. Хоча я не розуміла, що буде далі між нами та як мені розповісти йому свою правду...

Мої хороші, дякую за підтримку) Не забувайте підписуватися, це важливо)