Розділ 8.1

Наступного дня.

Я прокинулася рано вранці та вирішила піти на прогулянку до лісу. Була сьома ранку, мама й мала ще спали, я тихо ходила по хаті, щоби не розбудити їх. Зробила ранкові процедури та пішла готувати собі сніданок, а потім уже наготувала на весь день. Увійшла до смаку, так би мовити. Після домашніх справ, я таки зібралася та пішла гуляти, включила музику в навушниках та згадувала вчорашній день.

Як мені було добре з Русланом, це не передати словами. Він так годив мені, що я іноді не вірила в те, що це відбувається зі мною. Здавалося, ніби це все ілюзія і все зникне назавжди. Але я чудово розуміла, що треба просто повірити в те, що я можу бути коханою. І тоді все стане на свої місця, і я зможу бути щасливою. Руслан та людина, яка допоможе просто так, не важливо навіть, ким ми доводимося одне одному.

І це дуже манило мене, бо з ним я можу бути собою та насолоджуватися увагою та турботою. Я так давно не отримувала такої турботи, а тут мені дають її просто так. Тримай і радій, і це нереально бадьорить мене. Але чи зможу я відкритися йому повністю...

- Доброго ранку, доню.

- Доброго, вже їдете на танці?

- Так, а ти гуляла ?

- Пройшлась трішки по лісу, подихала свіжим повітрям. 

- Правильно. Як там справи з Русланом?

- Та наче все добре.

- Так? Що робили вчора?

- Та так, походили, погуляли.

- Ну добре. - вона посміхнулася, - В нього дуже смачні парфуми.

- Є таке.

Я зрозуміла, до чого вона веде. Так, ми обіймалися та цілувалися, тому від мене так смачно пахло. Але я мамі нічого не розповідала, мені потрібен був час, щоб звикнути до того, що у мене зароджуються нові стосунки. Ігор так і не зателефонував, і я зрозуміла, що знову все, мабуть, накриється. Чи можливо дійсно попросити Руслана допомогти мені? Але я навіть не знаю, як його просити про таке. У нього звичайно є зв'язки, але я не хочу зайвий раз напружувати людину, мені здається, що це мої проблеми та я повинна їх вирішувати сама.

Але мені самій щось дуже важко і потрібно зрозуміти та прийняти це. Самій з дитиною, коли є хатні турботи та робота. А тепер ще проблеми зі здоров'ям додалися, це нереально збило мене. Хоча на роботу я іноді їжджу. Не можу без моїх учнів, можливо, навіть так і буду працювати, в такому режимі. Сидячи на стільці, тренуватиму їх, це реально. Вони у мене вже навчені, на досвіді, так що можна не переживати. Я впевнена у своїх учнях, вони в мене великі молодці.

Поки мама поїхала з Дашею, я вирішила попрацювати. Вже відправила в деякі компанії своє резюме та портфоліо. Думаю, що хтось та запропонує мені роботу, я вважаю, що стараюся максимально. Потрібно і далі в такому темпі все робити та буде мені щастя, дуже сподіваюся на це. Я настільки вже спустошена, що це неможливо. Але покладати рук я точно не буду, тим більше Руслан нереально мотивує мене. Він справді дуже позитивно впливає на моє життя, дає натхнення. Мені хочеться щодня відчувати його, він так солодко розмовляє зі мною. Я відчуваю, як він любить мене. Це неможливо сховати, а як він дивиться на мене!! Мені іноді здається, що він готовий мене з'їсти, цим своїм поглядом, від якого мурахи по шкірі. Це дуже заводить, я нереально щаслива, що він є у мене.

Руслан настільки мене підбадьорює, що одразу на обличчі з'являється посмішка. З ним я відчуваю себе жінкою, мені дуже добре з ним. Чому я тоді не вибрала його, цього позитивного хлопця? А вибрала Ігоря, який був ніяким, а потім ще й загулявши, робив мені нерви. Це куди ж треба було дивитися, щоб не зрозуміти, що людина з себе представляє. Але тепер мені доведеться самій розгрібати свої помилки, що є то є. Якщо він допоможе, то я буду вдячна. Але поки що не хочу його турбувати, у людини своїх проблем вистачає,  я так думаю. Роботи точно йому сповна, а вільний свій час він проводить зі мною.

Ігор так часто час зі мною точно не проводив, останнім часом йому навіть стало байдуже на нашу доньку. А Дашка так хотіла бути з татом, він звісно взагалі з глузду з'їхав, тут більше нічого говорити. Це було не правильно так поводити себе з дочкою. Хіба вона на таке заслуговує ? Звісно що ні, мені взагалі в голові не вкладується, як можна було так нахабно це все робити за моєю спиною. Зраджувати та не цінити свою сім'ю. Це дико , просто немає слів. Мені й досі інколи не віриться, що це правда. Ми не разом, просто якийсь жах. Але я вже звикла за цей період часу, одне лиш мене турбувало... Те, що Ігор не виходив зі мною на зв'язок, а я вже дуже сильно хотіла розвестися. Якомога швидше, щоб вже нарешті бути вільною людиною. Він наче навмисно не хотів, щоб я це зробила. Не знаю для чого йому таке робити, хоче мабуть, щоб я здуріла та нікого не зустріла. 

Але він наче не розуміє, що якщо людина закохується, то все...Її вже не спинити, і ніякою обручкою не стримати. Мабуть Ігор не розуміється в амурних справах. Це й так зрозуміло, не пам'ятаю коли він останній раз дарував мені квіти чи робив подарунки. Руслан кожного разу на побаченні мені дарує квіти, мені неймовірно приємно. Прийдеться вже визнати те, що це дійсно побачення, тому що я думала по-інакшому. Але ні, це ж очевидно вже, тим більше, після нашого поцілунку. Це було неймовірно, адже це було по справжньому. Мені настільки приємно не було вже давно, ці його очі, які дивилися на мене з лобов'ю. Неначе, він дивиться на мене в останній раз. Але мені потрібно буде йому сказати про свою травму, тому що виходить, що я йому брешу. 

Так не повинно бути, якщо я дійсно хочу щось збудувати з цим чоловіком. Тому мені треба зібратися з думками та розповісти Руслану про це все. Я справді була щаслива, що він з'явився у моєму житті, це нереальне щастя. Я почала дихати разом з ним, завдяки йому я стала тією, якою була раніше. Відкритою та життєрадісною дівчиною, він вдихав в мене все саме найліпше, це неймовірно. Це ж треба бути такою щирою та світлою людиною. Мені теж дуже хотілося відновити свою довіру до людей, але Ігор убив у мені все саме краще.