Розділ 7.2

Я вирішила зачекати на Руслана в машині, чекати в заторах – це не завжди зрозуміло, коли ти з них виберешся. Це може бути десять хвилин, а може, пів дня. Але я сподівалася більше на перший варіант, бо тоді наша зустріч накриється. Через кілька хвилин я побачила його машину, добре! На моєму обличчі сама по собі з'явилася посмішка, ну от і що він творить зі мною? Ніколи ніхто так не впливав на мене, можливо Ігор і впливав на мій настрій на початку наших стосунків. Але й то не так, бо він завжди був серйозним таким чоловіком, а ось Руслан зовсім інший.

Він веселий і поводиться завжди невимушено і позитивно, не думаючи про те, хто там і що про нього подумає. І це дуже відмінна риса характеру, він відрізнявся від похмурих та сірих людей. Мені подобалися у ньому ці риси характеру, це дуже гарно. Хочу і я так радіти всьому поспіль. Можливо, я повернуся до нормального і життєрадісного життя разом з ним, дуже на це сподіваюся. А то я справді стала дуже похмурою , як мені здавалося. Мама теж наче мені вже кілька разів таке говорила. Але після того життя з Ігорем і так добре, що я залишилася адекватною жінкою. Фінал міг бути гіршим. Я тішуся з того, що маю зараз, я по інакшому почала дивитися на все довкола.

Він вийшов з машини й почав шукати мене поглядом. А в його руках я побачила такі красиві квіти!! Знову усмішка на обличчі, це були розкішні хризантеми, білі. Він знав, що я їх люблю. Гаразд, щось я вже засиділася, треба йти, я вийшла з машини та попрямувала до нього. До мого товкариша, чи хто він мені? Може, між нами щось більше, а я просто не хочу визнавати це?

Не знаю, мені потрібно розібратися в собі.

– Привіт. – він окинув мене поглядом, - ти як завжди прекрасна.

- Привіт, дякую, ти теж.

- Це тобі. - він вручив мені квіти та обійняв мене.

Ох як від нього смачно пахло.

- Гарні парфуми.

- Дякую, це нові. Подобаються?

- Так, квіти теж дуже красиві.

- Сьогодні твій настрій кращий, я дуже радію цьому. 

- І я.

- Ну так що, пройтися хочеш чи сядемо десь?

- Так, пішли пройдемося, якщо не проти. І там же сядемо, у кафе біля набережної.

- Пішли. Може, покладеш квіти? Або я можу їх понести.

- О, мені не важко. Вони так чудово пахнуть, що я із задоволенням понесу їх.

Я не знаю, як я виглядала збоку, адже за Ігоря я так йому і не розповіла. Навіть не знаю, що робити. Але я була щаслива . Можливо він здогадався, що між нами з Ігорем все скінчено? Але поки що я мовчала і нічого не говорила. Блін, це не правильно так чинити, але що я могла зробити? Ми пройшлися трохи, поговорили про різне, а потім вирішили сісти в кафе.

– Тут чудово.

- Мені теж тут подобається, був тут одного разу.

- Ну, бачиш. Добре, що нам подобається обом, не тільки мені.

- Так, - він взяв меню і почав вибирати страви, - ти що будеш?

– Та я замовлю собі.

– Ні, давай я. Я запропонував зустрітися, отже пригощаю.

- Ну добре, тоді наступного разу я буду пригощати.

- Добре. - він усміхнувся, і я теж не змогла стриматися. Ну от як тут тримати себе в руках? Він так чудово виглядає, гарно поводиться зі мною! Стало жарко, температура мого тіла підвищувалася. Ми замовили поїсти, легкі салати та гарнір. Замовили каву та сік.

– Ну то що, як твої справи? Сьогодні вже бачу, що краще?

- Так і є. Вирішила деякі проблеми.

- Це чудово, коли проблем менше, настрій краще стає. Знаємо, проходили.

- А ти як?

- Та добре, на роботі був завал, але трохи розгрібаюся.

- Так, на роботі завжди у всіх завали, напевно.

 Я засміялася. Він також підтримав мій настрій. 

- Є таке.

Пауза. Не люблю  коли вона настає. Але одразу видно, що між нами недомовленість і я знаю яка.

- Слухай, Діан. Я все хотів дізнатися, але ніяк не наважувався.

Він затнувся.

- Я слухаю.

Думаю, що він запитає за те, про що я йому не розповіла.

- У вас точно все нормально з Ігорем? Я не хочу лізти до вашої родини, але ти була знову в мами, стільки часу. І мені здається, якби ти була з ним, то навряд він відпустив тебе гуляти зі мною? - він аж видихнув, коли закінчив промову.

- Не хвилюйся, все гаразд. Я мала сказати тобі правду, але не змогла. Так, ти маєш рацію. Між нами все скінчено, але ми так і не розлучилися досі, Ігор не прийшов на розлучення. Та й взагалі, він виявився не тією людиною, з якою я хотіла би жити далі. Він був іншим, а тепер став тим, з ким неможливо жити разом.

– Капець... це правда? 

- Так...

- Мені шкода.

Я не розуміла, чи справді йому шкода, адже він завжди хотів отримати мене. Може, він теж грає зі мною? І ось тут така ситуація випала, тож не знаю, чи вірити в його слова.

- Серйозно, мені шкода. Тому що я не знав, що між вами все скінчено. Ви для мене були зразковою родиною. Що він зробив?

– Він дуже погано повівся з нами, зі мною та з Дашею. – я зробила паузу, - А чому ти запитав за нього? Чому не я винна?, - Я посміхнулася.

- Не знаю. - він опустив очі та теж усміхнувся, - Мені здається, що ти нічого поганого не зможеш зробити.

- Звідки тобі це знати?

– Просто я знаю це і все.

- Може бути й так, але те, що Ігор так повівся, я не очікувала. Хоча вже кілька років так все тяглося. Він почав ходити наліво і коли я дізналася про це, то була просто шокована.

– О, навіть так? Щось Ігор зарозумівся, дивно. Такій дівчині зраджувати, я не розумію, навіщо?

- Не знаю, мені сказали, що він змінився. А можливо таким і був, і от показав себе.

– Можливо, він завжди був цікавим персонажем. Хоча як друг, був непоганим доволі. Але ти сама пам'ятаєш, як він викликав поліцію через мене. Я нічого поганого не зробив, ти мені завжди подобалася.

- Так.

– То він не приходить на розлучення?

- Ні, він морозить мене...

- Оце так... а чого ти мовчала?